Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 7
Юрій Бедзик
— Я нічого не забуваю! — відрубав Самсонов.
— Ні, ви ладні кинутись у найбезглуздішу авантюру…
Далі терпіти таку недоречну суперечку професор Крутояр не міг. Він добре розумів чистосердечність Іллюші, навіть в душі приєднувався до його слів. Але професор, як ніхто інший, усвідомлював небезпеку, що чекала на загін. Отож знехтувати застереженням незнайомої креолки було б зовсім нерозумно.
— Справа ускладнюється, друзі, — втихомирив він одразу ж запал Бунча й Іллюші.
Самсонов здивовано глянув на Крутояра.
— І ви, Василю Івановичу?
— І ти, Брут! — посміхнувся Крутояр. — Ви хотіли сказати саме це, Ілля Григорович? Правда ж? Мовляв, професор Крутояр виявився слабкодухим і одразу ж пристав на пропозицію Бунча?
— Так, я дивуюся, Василю Івановичу. Ваша тверда воля…
Професор застережливо підняв руку.
— Дорогий мій Ілля Григорович, — промовив він низьким басовитим голосом, в якому проривались нотки батьківської теплоти. — Я не кажу, що ми змінимо наші плани. Більше того, я навіть певний, що ми їх не змінимо. Але ми повинні добре вивчити ситуацію. Останнім часом в країні, до якої ми вирушаємо, почалися політичні заворушення. Назріває революція. А тут ще й візит таємничої жінки, її застереження…
Іллюша знизав плечима. Щось хотів був сказати, але передумав і тільки досадливо махнув рукою.
— Ну, от і дійшли згоди, — підсумував усе сказане Крутояр. — Я зайду в наше посольство, а потім ще пораджусь із деякими впливовими людьми з бразільської академії наук. Вони повинні знати про становище в Бенісуарії…
За широкими вікнами мліло сонце. Щось було в ньому заспокійливе, вабляче, і, дивлячись на нього, не хотілося думати, що за якусь сотню миль чиниться сваволя, ллється людська кров і громовиці пострілів полохають тишу сельви.
Три дні професор Крутояр з'ясовував становище, ходив до академії, двічі зустрічався з радянським послом. Зрештою, все виявилося набагато простіше, ніж у день розмови з креолкою. Політичні ускладнення в Бенісуарії давно вже нікого не дивували в бразільській столиці Якщо хто й мав острах, то переважно комерційні люди, які потерпали за свої капітали, вкладені в нафтові й залізорудні розробки маленької республіки.
Тим часом прибули необхідні матеріали й інструменти. Радянське посольство повідомило Крутояра про розмову з дипломатичним представником Бенісуарії. Той був дуже люб'язний, пообіцяв експедиції підтримку з боку свого уряду й запевнив, що мандрівникам нічого сподіватись прикростей у дорозі.
Проте Крутояр вагався. Заглиблений у думки, він подовгу блукав самотньо вулицями столиці, й ось тоді трапилась подія, яка поклала край його сумнівам.
Якось професор повертався з центральної міської бібліотеки, де він добирав літературу з етнографічних питань. Сонце смалило немилосердно. Над містом щойно прошуміла тропічна злива, в блискавицях і громі, гаряча й бурхлива, як і серця людей, що жили на цій дивній землі. Тротуари й вулиці парували, і від того спека здавалася ще нестерпнішою.