Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 40

Поміж своїми охоронцями Ганкаур виділявся на диво світлим обличчям і гордою поставою голови. Одразу можна було здогадатися, що вождь — не індійського походження.

— Де Саук'ято? — грізно спитав Ганкаур, наближаючись у своїй пірозі до воїнів. — Де мій син Саук'ято?

Обличчя Ганкаура спохмурніло, в його великих очах спалахнули іскри гніву. Індійці, ніби виправдовуючись, загомоніли. Якийсь воїн показав вождеві на берег. Там, під пальмами, лежав у густій траві син Ганкаура Саук'ято. Це був той самий юнак, який за таких дивних обставин зустрівся на «Голіафі» з Олесем. Здавалося, він був мертвий. На його блідому обличчі не проступало жодної ознаки життя.

Батько вийшов з піроги й наблизився до сина. Довгасте його обличчя видавало сум.

— Хто знайшов тіло Саук'ято? — спитав він по хвилі, не дивлячись ні на кого.

Воїни, що вже повиходили з пірог, загомоніли навперебій. Хтось став доводити, що це він знайшов непритомного Саук'ято і приніс його в бухту. Інші заперечували. Хіба ж не вони витягнули напівживого Саук'ято з води в ту мить, коли злий дух Курукіра вже хотів забрати його серце?

Над гладінню ріки залунали крики гніву й обурення.

— Мовчіть! — гримнув на індійців вождь.

Він упав навколішки й обома руками схопив юнака за плечі. Злегка поторсав його. В цю мить він був не Ганкауром, не вождем грізного племені апіака, а тільки батьком. Легкий порух брів на обличчі Саук'ято викликав у Ганкаура нестримну радість.

— Гляньте! Гляньте! — закричав він, з надією дивлячись на воїнів, які тісним колом оточили його. — Він живий!

— Живий, живий! — загукали воїни, пройняті одним бажанням: бодай чимось догодити своєму грізному вождеві.

Нарешті Саук'ято прийшов до пам'яті. Він підвів голову й обвів усіх затуманеним поглядом. Перед його зором ще тремтіло рожеве марево, крізь яке проступало стурбоване обличчя батька. Юнак посміхнувся і поклав батькові на плече свою худеньку руку.

Ганкаур злегка потиснув її. «Ти мій син, — подумав він з ніжністю. — Мій син, а я твій батько. Син вождя племені… Син доктора Коельо. Син доктора Коельо…» Хто йому сказав це? Вождь підвівся на повний зріст і глянув понад головами своїх воїнів. Він важко дихав. «Син доктора Коельо»… Так, так, вона сказала йому прямо в обличчя: «Ти не Ганкаур, ти П'єтро, ти син доктора Коельо»…

— Ха-ха-ха! — раптом дико зареготав вождь. — Я син доктора Коельо?

Індійці перелякано відступили від нього. Задні почали квапливо сідати в піроги. їхній вождь говорив із духами. Краще його зараз не зачіпати. Якщо він накличе злого духа Курукіру, станеться лихо.

Ганкаур вмить опанував себе. Навколо стояли воїни його племені, і він знав: досить одного зайвого слова, щоб втратити над ними владу. Він не повинен забувати цього ні на мить.

— Ви не зробили того, що я вам наказав, — промовив він гнівним тоном, дивлячись на індійців з-під рівно підстриженого волосся, що спадало йому майже до самих брів. Кожна риска його обличчя свідчила про жорстокість і незбориму силу. — Чому ви не привели до берега ланчію «Голіаф»?

Індійці мовчали, низько схиливши голови.