Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 27

— Пабло, чого вони ідуть під берегом?

— Вони надумали щось недобре, сеньйор. У них луки, — похмуро озвався Пабло. — Звичайно, це річ не страшна. Знаєте, в наш час… кулемети, гранати, оті кляті ядерні бомби. Що важать проти них луки! Тільки я боюся, сеньйор професор, що їхні стріли змащені отрутою кураре. Ви знаєте, що таке кураре?

— Так, Пабло, знаю. — Професор, майже беззвучно ворушачи губами, став швидко лічити піроги: — Одна, дві, три… п'ять… десять.

Потім він підняв голову і побачив, що далеко попереду, посеред річки, немов на урочистих змаганнях, стояло вряд ще кілька пірог. Здавалось, індійці намагалися блокувати корабель. Це було дивно, неймовірно. Професор ніколи б не подумав, що йому доведеться мати справу з ворожим тубільним населенням. Зрештою, вони сховані за надійними стінами корабля. Немає великого риску, якщо індійці й намислили щось погане. А втім, що б вони могли намислити?

Тим часом «Голіаф» наблизився до індійських пірог, які перетинали ріку. Всі човни за чиєюсь командою зрушили з місця і швидко посунули до корабля. Індійці, які не сиділи на веслах, посхоплювались зі своїх місць, підняли над головами луки й списи і сповнили річкову просторінь відчайдушними криками. Вони ревіли люто, войовничо, потрясаючи в повітрі зброєю і, певно, намагаючись залякати пасажирів «Голіафа».

Професор не ворухнувся.

Тоді капітан Пабло схопив його обіруч за плечі і, немов пробуджуючи від сну, щосили трусонув.

— Негайно всім в трюм! — закричав розпачливо. — Кураре! Чуєте, сеньйор професор! Кураре!

Страхітливе слово ніби електричним струмом пронизало Крутоярів мозок. Він більше нічого не бачив, нічого не чув. Треба було якомога швидше сховатися в трюмі, доки індійці не випустили своїх стріл, змащених отрутою.

Збігаючи по східцях на палубу, професор, спробував заспокоїти себе: все може скінчитись набагато краще, ніж здається капітанові. Все може бути зовсім просто… Зовсім просто… І чому саме кураре? Хіба індійці вимагають від них що-небудь?

Бунч, Самсонов і Олесь, почувши вигук капітана, сполошилися. Біолог, мерзлякувато втягнувши голову в плечі, перший кинувся до дверей трюму.

— Спускайтеся швидше! — наказав Крутояр, підбігаючи до них… — Індійці, здається, замислили щось недобре. Ану, Олесь, негайно в трюм!

Всі зайшли до тісного трюмного приміщення, що правило за кают-компанію. Посідали на дубові лави попід стінами. Сторожко почали прислухатись до невиразних звуків, які долинали ззовні.

«Чого ми зайшли сюди? — думав Олесь. — Невже індійці можуть щось заподіяти нам? «Голіаф» витримає напад сотень пірог».

Раптом у моторному відсікові щось загарчало, пролунав різкий скрегіт. «Голіаф» на мить завмер і потім, немов передихнувши, заревів з подвоєною силою. Корпус «Голіафа» гойднувся праворуч, ліворуч, підлога під ногами Олеся попливла кудись убік, і він щосили вдарився головою об стіну. Сині й жовті кружала попливли перед ним. Хлопець простягнув поперед себе руки і, ніби тонучи в чорній безодні, впав на підлогу.