Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 132
Юрій Бедзик
Голландець низько вклонивсь.
Крутояр вп'явся очима в цю загадкову людину, заради якої вони прийшли сотні кілометрів найжахливішими нетрями сельви й через яку їм довелося зазнати стільки прикростей і страждань. Професор взяв у свої важкі мозолясті долоні суху руку голландця й мовчки потис її. йому бракувало сил сказати бодай кілька офіціальних слів привітання.
На галявині запала тиша.
— Ви сумуєте, сеньйоре? — промовив Коельо. — Вас не радує ця зустріч?
Крутояр похилив голову.
— В мій важкий час, друзі, я щасливий бачити вас. Від свого імені й від імені моїх товаришів вітаю вас як мужніх борців за добро й гуманізм. Запевняю вас: ми назавжди лишимось вашими друзями. Даруйте мені мій настрій. На мою батьківську голову впало велике нещастя.
Доктор Коельо хитрувато примружив очі. Він притиснув до грудей свою забинтовану ліву руку й щиро засміявся.
— Ви навіть не знаєте, сеньйоре професор, який ви щасливий батько… — Він не встиг скінчити фразу, бо раптом бійці розступилися — і всі побачили гурт індійців.
Озброєні луками й списами, трохи насторожені, воїни племені апіака поспішали до ватажка повстанського загону. Зі всіх боків на них вороже дивились пеони й каучеро.
Індійців очолював білолиций вождь Ганкаур. Поряд із ним крокував стрункий юнак у коротких штанцях. Ще здалеку хлопець побачив Крутояра й кинувся чимдуж до нього.
Олесь припав до батькових грудей. У його очах блиснули сльози. Крутояр гладив сина по голові й розчулено повторював одну й ту ж фразу:
— Ти живий, Олесю, ти живий мій дорогий хлопчику…
Того дня був заарештований старший син доктора Коельо — П'єтро, він же вождь войовничого племені апіака Ганкаур. Віддаючи наказ про його арешт, Коельо поклав йому на плече руку і з болем у голосі мовив:
— П'єтро! Ти був моїм сином і лишився ним. Ти привів своїх воїнів у мій табір, щоб допомогти вільним людям боротися за свободу. Ти вночі піднявся на священну гору Комо і запалив там вогонь доброго духа Кахуньї, вогонь вічної справедливості й щастя нашого народу. Але на твоїй совісті стільки злочинів! Хай вищий суд республіки вирішить твою долю. Будь мужнім, П'єтро. Суд знайде тих, що стояли за твоєю спиною і твоїми руками вершили криваві діла…
Професор Крутояр та його друзі ближче познайомилися з голландським дослідником Ван-Саунгейнлером. Увечері вони довго сиділи біля вогнища.
Коли голландець дізнався, що мандрівники мало не пом'янули його душу, він сумно посміхнувся.
— Це було моє третє нещастя в цій клятій сельві, панове, — сказав він. — Спочатку ми з сином зазнали катастрофи й ледве не загинули при посадці. Потім мій Роберт… — голландець на мить спохмурнів, — мій дорогий син покинув мене назавжди. Він загинув од жовтої лихоманки… Ну й останнє. — Ван-Саунгейнлер знову пожвавішав, у його голосі задзвенів юнацький захват. — Ви уявіть собі, панове, я, хоч це, можливо, і здивує вас, заблудився. Пішов до сусіднього селища і збився з дороги. Аж на п'ятий день мене підібрали індійці якогось дикунського племені, взяли до себе, охрестили в свою віру, дали мені нове ім'я… Знаєте яке? Чудове, екзотичне ім'я Вангу! Я прожив у їхньому селищі три місяці. Але не думайте, що я дуже нудьгував. Ого-го, панове! Там вистачило справ білому Вангу. Три місяці я лікував індійців, три місяці я вів записи й колекціонував флору й фауну їхнього району, аж поки не зустрівся під час однієї прогулянки з каучеро селища Курумба. Вони забрали мене з собою, так би мовити, повернули до «цивілізації».