Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 131

— Сеньйоре доктор!

Коельо озирнувся на вигук. Кожного разу, коли хтось звертався до нього, він мимоволі тягнувся перебинтованою рукою до капелюха, ніби хотів привітатись з новоприбулим, і щоразу бинт стримував його.

— Що у вас? — Доктор дивився на молоденького хлопчика-партизана, який хвацько виструнчився перед ним.

— Сеньйор! Вас хоче бачити якийсь іноземець. Дивак! Ми спинили його біля головного входу в табір. Він прийшов із двома індійцями-провідниками й відмовляється розмовляти з нами. Каже, що має до вас особисту справу. Пустити?

— Хай іде.

Незнайомець крокував через галявину, мов чорногуз. Сухий, цибатий, в широченному капелюсі, з дорожньою сумкою при боці, він ще здалеку посміхався до доктора.

— Вітаю вас, сеньйоре! — промовив він громовим голосом і, не дочекавшись відповіді, обняв старого Коельо за плечі. — Я давно мріяв зустрітися з вами.

— Моє шанування, сеньйоре! — вражено пробелькотів Коельо, намагаючись обережно звільнитися з могутніх обіймів незнайомця.

— Ван-Саунгейнлер до ваших послуг, — відрекомендувався велетень і відступив на крок від доктора. — Боже мій! Яка зустріч!

Доктор Коельо, не приховуючи подиву, щиро потиснув руку мужньому голландцеві. Він теж чув багато хорошого про Ван-Саунгейнлера і прагнув зустріти його.

Вони розговорилися. У Ван-Саунгейнлера була допитлива натура і гостре око. До того ж, своїм відкритим чесним лицем він зразу ж завоював довір'я. Голландець ходив із доктором поміж наметами, перекидався жартівливими словами з партизанами, брав до рук зброю, кудись цілився в небо. Біля одного багаття він заводив пісню, біля другого встрявав у суперечку, біля третього розповідав якусь кумедну історію. Через якихось чверть години Ван-Саунгейнлер уже знав про всі злигодні й радощі повстанського загону. Доктор Коельо пояснив йому, що чекає звістки із столиці, де теж почалася боротьба. Він не хотів крові й сподівався повалити владу диктатора силою громадської думки. Але справи повернулись інакше, і довелося взятись за зброю.

Розмову перервала поява радянської експедиції. На галявину ступили Крутояр і його супутники. їх супроводжували Орнандо, Мігель і Філіппе. Двоє дебелих пеонів обережно вели під руки розбитого дорогою і нервовим потрясінням Бунча.

Орнандо обняв батька. Той поцілував його в чоло й міцно потиснув руку.

Зі всіх боків почали збиратись бійці загону, вітаючи новоприбулих радісними вигуками.

— Я хочу привітати вас, сеньйоре професор, із щасливим закінченням мандрівки, — звернувся до Крутояра доктор Коельо. — Ваша мужність винагороджена. — При цих словах ватажок повстанців хитрувато зиркнув на голландця. Приклавши до вуст пальця, він наказав Ван-Саунгейнлеру мовчати.

Голландець, нічого не розуміючи, тільки здивовано знизав плечима.

— Я хотів би, — закинув він ніяково, — щоб мене теж відрекомендували вельмишановним колегам.

Професор звів на нього втомлені, червоні від безсоння очі. Згаслим поглядом зміряв незнайомця.

— Сеньйор Крутояр, — сказав Коельо, — не дивуйтеся. Перед вами відомий учений, щирий друг нашого народу сеньйор Ван-Саунгейнлер.