Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 114
Юрій Бедзик
Не проклинайте тубільців, сеньйоре! Шукайте злочинців ближче до вашого дому. Тільки швидше, бо в народу може урватися терпець.
Жорстокість породжує жорстокість, сеньйоре міністр. На убивство відповідають убивствами. Не спокушайте людського терпіння. Всьому є кінець.
Ви, певно, краще мене знаєте історію вашої республіки, історію вашого континенту. Але я все ж таки нагадаю вам, що це була грізна історія і що більшість її сторінок написана кров'ю. Дозвольте нагадати вам про повстання індійців у Гран-Пахональї. Мужній Тасулінчі підняв тоді всі племена по річці Укаялі й рушив од верхів'я до гирла, чинячи жорстоку помсту за знущання, яких зазнавали мешканці цих районів від білих асієндадо. Протягом двохсот кілометрів більшість асієндадо була знищена, і тільки небагатьом кровопивцям вдалось утекти в міста під охорону поліції і війська.
Я б не хотів, сеньйоре міністр, щоб жорстокість недалекоглядних і бездушних людей примусила вітер історії перегорнути назад оті криваві сторінки.
Я кінчаю цей лист, сеньйоре міністр, шостий лист, який, крім вас, буде читати весь світ. Всі шість листів я опублікую після повернення в Європу в голландській та французькій пресі.
Колись, під час нашого першого знайомства в Лондоні, ви говорили мені, що збираєтесь присвятити все своє життя боротьбі за оновлення своєї країни. Це було одразу ж після розгрому націстської тиранії. Вас, як і мене, запалювали гуманні ідеї прогресу. Але за роки, що минули відтоді, ви очерствіли душею, інакше б ви відмовились од сумнівної честі стати міністром в уряді генерала Батіса.
Я пишу вам ці листи, не втрачаючи надії, що в вашому серці ще збереглася людяність. Ви прочитаєте їх за п'ять місяців до опублікування в пресі. Може, за цей час, ви зробите що-небудь, аби врятувати свою честь громадського діяча. Можливо, здоровий глузд примусить вас знайти інший шлях і інших друзів.
Поспішайте, сеньйоре міністр. Можливо, мої листи — останнє застереження долі, яка так довго виявляла до вас свою прихильність.
Крутояр повільно закрив зошита.
— Заради такої таємниці варто було страждати, — промовив він по хвилі, втомлено закриваючи очі долонею.
Йому ніхто не відповів. З нічного мороку долітали таємничі голоси сельви. Догоряли сучки в сизому попелі, й полохливі вогники скупо освітлювали обличчя присутніх. Тумаяуа, німотний і грізний, як привид, стояв оддалік на чатах.
Олесь, звівши на батька очі, запитав:
— Значить, він розкаже про це всьому світові?
— Так, сину, якщо він живий, його слова почують усі чесні люди землі. — Професор підвищив голос: — Принаймні ми скажемо від його імені. Адже лист його в наших руках. Це гнівний вирок усій системі генерала Батіса, під опікою якого чинять свої підлі справи гобсони й чорні себастьяни!
Професор відвів очі від вогню й подивився на Тумаяуа. Той охороняв невеличкий табір з пильністю бувалого воїна. Крутояр мимоволі замилувався сміливим юнаком, що в ту мить скидався на пантеру, закам'янілу в грізному чеканні.
«Він щось ховає в своєму серці, — подумав професор. — Якась думка не дає йому спокою. Недарма він залишився з загоном. Тут добрий дух Кахунья ні до чого. Мабуть, юнакові треба за всяку ціну добратися до селища Курумба. Але з якою метою?..»
