Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 103

В цю мить з-за далекого лісу виткнувся ріжок місяця, й одразу ж тьмяне світло вихопило з пітьми чіткі обриси людини. До табору обережно підкрадається індієць з луком і пучком стріл у лівій руці. Правою рукою він ніби промацував поперед себе пітьму.

Людина час од часу присідала й подовгу дивилася в бік пальмового гайка. Потім знову підводилась і робила кілька нечутних кроків. Місячне проміння виблискувало на її голому тілі, очевидно, змащеному маззю проти комарів.

Не могло бути сумніву, що до табору наближався ворог. Крутояр стежив за кожним його рухом.

Професор обережно витягнув з-під подушки револьвера. Можна було покінчити з індійцем одразу. Але краще захопити його в полон. Це, напевно, розвідник. З? ним мають з'явитися головні сили ворога.

Індієць вужем підповзав усе ближче й ближче.

Крутояр, тримаючи напоготові зброю, обережне спустив на землю одну ногу. Раптом із бамбукових заростей кулею вилетіла людина, в два стрибки подолала відстань до незнайомця й кинулась йому на шию. Зав'язалась відчайдушна боротьба. Два мускулистих тіла сплелися в клубок і покотилися по землі.

Крутояр мало не випав із гамака. Він упізнав того, хто повалив на землю таємничого гостя, й прожогом кинувся йому на допомогу. Ось ще десять, п'ять кроків… Професор замахнувся револьвером, але індієць, що зчепився з Тумаяуа, спритно відскочив убік, збив професора з ніг і щодуху подався геть.

Тумаяуа схопився з землі й хотів бігти за ним, але професор спинив його.

— Охолонь, хлопче, — промовив притишеним голосом. — Ти поводивсь як справжній воїн, проте я забороняю тобі гнатися за цим негідником. З ним прийшла ціла зграя, і ти тільки задарма накладеш головою.

Весь табір був уже на ногах. Старший із синів вождя — Лупу опустився навколішки й почав розглядати сліди, які залишив після себе зловісний гість. Він припав до землі і, ніби мисливський собака, обнюхував кожен камінчик.

Бунч бідкався коло речей. До Крутояра доносилось його монотонне бурмотіння, в якому можна було вловити лише одне слово: кінець! Потім черевата постать Бунча м'ячем викотилася з-за бамбукових заростей, і Крутояр зовсім виразно почув його ремствування:

— Кінець нашому життю! Кінець! Нащо ми встряли в цю історію?

Тим часом старший син Лупу, вивчивши сліди, схвильовано глянув на батька й ледве чутно вимовив:

— Ганкаур!

Старий вождь мимоволі потягнувся до лука. Тумаяуа ввібрав голову в плечі й весь нагороїжився, як дика лісова кішка. Ганкаур! Тривожний шепіт вітерцем пронісся між індійцями. На їхніх обличчях проступив страх.

— Поясніть мені, в чому річ? — звернувся до Тумаяуа професор.

— Нічого не знаю, сеньйоре, — все ще важко відсапуючись, мовив Тумаяуа. — Лупу побачив на землі слід людей апіака… він знайшов стрілу їхнього воїна, змочену в отруту кураре

— Очевидно, той загубив її?

— Ні, сеньйоре, апіака завжди лишають після себе отруєні стріли, коли хочуть зробити бойовий виклик своєму ворогові.

— Значить, апіака йдуть по нашому сліду? — враз спохмурнівши, мовив професор.