Читать «Женя і Синько» онлайн - страница 42

— Чудово! — сказав професор (розмова вже відбувалася в кімнаті). — Ви робите успіхи, Євгеніє! Який у вас розряд?

— Другий юнацький.

— Не набагато від мене відстали. Я маю теж юнацький, тільки перший.

Він помітив, що дівчинка сердито посмикує рукою, весь час ніби утихомирює когось, прикритого кофтою.

— Очевидно, ви щось принесли? — зупинив професор на Жені маленькі допитливі очі.

— Ага, принесла. Розумієте… Я спіймала (тільки це секрет)… І хочу показати…

— Показуйте, показуйте, що там у вас. — Професор підбив ногою портфеля, спіймав його у повітрі і заходився набивати паперами.

— Ось він де. — Женя витягла за шкірку Синька, а той упирався, дряпаючись гострими кігтями. — Гляньте, бо сама не розберусь.

Гай-Бичковський глянув на Синька без особливої уваги і швидше із ввічливості проказав:

— Цікаво, дуже цікаво. Очевидно, муляж. Вата, ворс, пап’є-маше і все таке інше. Для біологічного куточка виготовлено. Правда?

Женя не встигла розтулити рота, як професор пригнувся й гострими карими очима прицілився на Синька (а той сидів непорушно, як опудало).

— Ого! — засміявся професор. — Чортик! Непогана робота. Ювелірна. Навіть ріжки виточені, очі вставлені, хвіст причеплено. — І професор посмикав за хвоста, щоб переконатися, чи міцно його пришито.

— Тю, що ти шмикаєш, — засопів Синько й постукав себе пальцем по лобі. — Не всі дома?..

Професор спантеличено звів брови (мовляв, що б то означало?) і ще раз посіпав за хвоста.

— Та це ж не лялька! — відвернулась Женя, прикриваючи Синька. — Це мій Синько. Чоловічок! Він їсть, стрибає, говорить, як усі нормальні люди.

У Бичковського загорілися очі, він затупотів довкола Жені, простягаючи руки до Синька.

— Стало бути, механічна модель? І говорящий апарат вмонтовано. Так, так, цікаво. Хоч при сучасному рівні техніки…

— Та живий він! Ну живий, як ви не розумієте! — аж сплеснула Женя руками.

— Звичайно, живий. Тобто імітує деякі ознаки живого організму. І якщо вас цікавить, звідки могла взятися модель такої істоти, то мушу сказати…

Професор заклав руки за спину й забігав уздовж акваріума, а чорні гупі й меченосці носились за склом, як підводний ескорт; не спиняючись, професор у швидкому темпі почав розвивати перед Женею теорію походження Синька, тобто істоти, яку — чисто умовно — слід віднести до міфологічного виду гномів або чортів.

— Тут може бути висловлено три гіпотези, — почав Гай-Бичковський. — По-перше, кібернетичне походження. Як відомо, Київський інститут кібернетики під керівництвом мого друга, відомого вченого, працює над створенням мислячих машин, тобто — в загальних контурах — моделює роботу людського мозку. В цій галузі досягнуто чималих успіхів. І цілком ймовірно, що кібернетики — а це люди дотепні — могли створити як перший зразок такий, поки що примітивний екземпляр мислячої істоти, як цей ваш… як його звати? Синько.

(«Шо він тхорочить?» — шепнув Синько дівчині).

А професор ухопив Синька і потрусив у себе над вухом, щоб упевнитись, чи не торохтять деталі всередині. Ні, деталі не торохтіли. Навпаки, у животі малого щось забулькало, і той, сердячись, дряпнув професора за руку й чмихнув: