Читать «Женя і Синько» онлайн - страница 102

Кадуха сплюнув по крутій траєкторії у воду і тим ніби поставив крапку: «Все! Влада молокососів закінчилась! Тут я беру командування в свої руки».

Всі четверо похмуро вмовкли, ушнипились носами в пісок. Відчувалося, що наростає розкол, що хтось, Бен чи Кадуха, має поступитися гонором, інакше…

— Ви недоумки! Ви просто тюхтії! — вже м’якше, з гіркою досадою в голосі забурмотів Бен. — Про що я кажу? Там одна баба, сторожиха. Поки доклигає вона в село, поки свисне когось, ми запросто махнемо кругів два на танку (тут же, біля траншей!) і — ходу. Це ж красота — на бойовій машині!

Родька Зінчук, неповороткий і ледачий до всього — бігати, купатись, думати (він день лежав би на піску та наминав би ковбасу, аби тільки хтось підсовував), — зараз, видно, таки поворушив якоюсь звивиною в голові (а спробуй поворушити, коли голова розпухла на сонці!) і, ліниво потягуючись, сказав, що воно, звичайно, непогано було б прокататися в танку.

— А бензин? — з тою ж злостивістю кинув Кадуха. — Бензин вам хто, мільтони піднесуть?

— Ха, налякав! — труснув патлами Бен. — В нашу епоху бензин — дрібничка. У папаші мого позичимо. Старий поїхав з матусею в Карпати, а ключ від гаража — на столі, дома. Так що каністра бензину в мене ось тут! — і тепер уже Бен поляскав себе по плавках.

Вадька, помітно було, завагався: перед його холодним прищуреним зором все яскравіше вимальовувався грізний Т-34, кругла суцільнолита башта з гарматою, шкіряне командирське крісло, яке призначалося, безумовно, для нього, для Вадьки Кадухи.

— Да! — нагадав Кадуха (з певністю людини, що має право вимагати від вас будь-чого — сигарет, грошей і точних відповідей). — А хто поведе танк? Може, теж твій папаша? Це ж тобі не інвалідська коляска, яку ти свиснув у діда-каліки.

Нагадування про інвалідську коляску було для Бена не дуже приємним. Та ще при хлопцях, при Кості й Родьці. Вони знали про цю трагікомічну історію. Щось наче попутало Бена: йшов до школи й раптом побачив коляску біля взуттєвої майстерні — дверцята відчинені, видно обчовганий долонями руль, і ключ стирчить там, де й треба. «Давай! З третьої швидкості!» — штовхнуло Бена в плечі. Кров ковбоя і кіногангстера обпекла йому все нутро, серце затрепетало, гаряче полум’я шугнуло в голову, і Бен уже не пригадує, як він плигнув у кабіну (а звести мотор синові власника «Волги» було раз плюнути). Мотор заревів, «консервна банка» зірвалася з місця і дивовижним стрибком вискочила на трасу, мало не під колеса автобусові, а далі… гвалт, крики, свистки, міліція і півторагодинне покаянне кліпання очима у кабінеті директора школи…

Проте і цю пілюлю з коляскою Бен проковтнув терпляче (заради ідеї стерпиш і не такі образи). А потім, відверто кажучи, «генерал» трохи побоювався Вадьки, його затятої внутрішньої сили й упертості.

— Все продумано! — гарячково вигукнув Бен (таки запобігаючи перед Вадькою). — Ось, братва!

З-під футболки він витяг ще одну книгу, грубішу, яскраво розмальовану. То був «Ілюстрований військово-технічний словник» на п’ятьох мовах — російській, англійській, французькій та іспанській. Бен розгорнув словника на сторінці, закладеній пачкою сигарет «Прима».