Читать «Колекція професора Стаха.» онлайн - страница 34

— П'ять тисяч карбованців, — констатував Шульга.

— П'ять тисяч! — раптом вигукнула Кирилова. — Невже справді п'ять тисяч?

Шульга обернувся до неї.

— Ви хочете сказати, що ці гроші не належать вам?

— Боже мій, п'ять тисяч! — схопилася за голову жінка.

— Ви не відповіли на поставлене запитання. Гроші — ваші?

Кирилова глянула на майора спантеличено.

— Якби ж були мої! Я хіба так їх сховала б! Це б мені до кінця життя…

Вона казала так щиро, що Шульга мало не повірив їй. Та вів далі сухо й офіційно:

— Громадянко Кирилова, звідки ви взяли ці гроші і з якою метою закопали у погребі?

Кирилова сплеснула руками.

— Я — закопувала? Навіщо б я закопувала?! — Нараз зміст усього, що відбулося, остаточно дійшов до неї, очі в жінки недобре засвітилися. — То він, — посварилася пальцем, — тільки він. І це називається брат! Адже сів — для чого тобі гроші, іроде поганий! Для чого, питаю я вас? — Вона обвела присутніх розпачливим поглядом, та, зрозумівши, що ніхто не співчуває їй, ображено стулила губи й сіла на стілець.

— А ви запевняли, що добре знаєте свого брата, — не стримався, щоб не дошкулити, майор.

Кирилова зиркнула на нього спідлоба і нічого не відповіла. Шульга швидко закінчив формальності, пов'язані з обшуком. Повідомив Кирилову:

— Самі розумієте, ми вимушені затримати вас, щоб з'ясувати всі аспекти справи.

Кирилова, не відповідаючи, кивнула, а майор роздратовано потер підборіддя: «чорт, як він сказав, — «аспекти справи»? І чому це людина іноді не вміє просто висловлювати свої думки?

… Козюренко сидів на дивані й зацікавлено гмукав, поки Шульга доповідав про обшук у домі Кирилової. Пройшовся вздовж кабінету, зовсім по-хлоп’ячому намагаючись ступати лише по лінії паркету, яка тягнулася вздовж килимової доріжки.

— Гадаєте, Кирилова не знала про коробку з грішми? — перепитав.

— Так мені здалося.

— Може бути… Балабан — проноза… Але ж де він узяв ці гроші?

— Спочатку я подумав: збув украдене у Недбайла. Однак тих речей було тисячі на дві, ну, на дві з половиною. Крім того, пачки асигнацій по п'ятдесят карбованців… Не такий Балабан дурний, щоб ходити по магазинах і міняти гроші. Хтось може й запідозрити…

— Поговоримо з Кириловою. Може, вона що скаже. — Полковник сів за стіл. — Накажіть привести її.

Кирилова вже оговталась. Встигла поміркувати над ситуацією і виробити лінію поведінки. Вона сиділа, міцно стуливши губи й поклавши руки на коліна, дивилася просто перед собою і відповідала коротко, добре все обмірковуючи, перш ніж щось сказати.

— Ми ведемо попереднє слідство, Кирилова, — почав полковник, — і я ще не знаю, в якій ролі в ньому фігуруватимете ви. Принаймні нам слід з'ясувати кілька обставин. Сподіваюся, ви допоможете нам, бо це і в наших, і у ваших інтересах.

— Так, — ледь розтулила губи Кирилова.

— Ви твердите, що знайдена у вас коробка з грішми не належить вам?