Читать «Колекція професора Стаха.» онлайн - страница 33

Але чого перешіптується отой майор з міліціонером, який порпається в комоді?

Ганна Кирилова нервово сплела пальці. І як вона могла забути про це? Так грубо помилитися!

Коли Льоха прителіпався одного вечора п'яний як чіп, вона обшукала його кишені й витягла гарного золотого годинника на ланцюжку. Такі годинники щойно увійшли в моду, їх носили на шиї замість медальйонів. Річ так сподобалася Ганні, що та вирішила залишити її собі. Лихий попутав. Усе одно не носила б сама і не дала б дочці.

А втім, чого вона хвилюється? Це ж брат подарував їй годинника. Хіба брат не може подарувати цінну річ своїй сестрі? Вона крадена? Що ж, Кирилова, звичайно, чула, що її двоюрідний брат відсидів якийсь строк за крадіжку. Але ж у колонії його перевиховали, і вона навіть не могла уявити собі, що ця річ — крадена.

Так вона й відповіла Шульзі, коли той попросив її пояснити, чий годинник і звідки.

Перед обшуком майор ознайомився із списком украдених у Недбайла речей. Був певен, що знайде щось у Кирилової — і його передбачення справдилось…

У кімнатах уже залишалося мало роботи, і Шульга доручив одному з оперативників оглянути погріб, до якого вів вхід просто з сіней.

— А ви не замислювалися над тим, — звернувся майор до Кирилової, — за які гроші брат міг купити такий коштовний подарунок для вас? Адже після звільнення з колонії він ніде не працював.

— Льоша сказав, що продав щось із своїх речей.

— Он як! — здивувався майор. — Ніколи не думав, що Балабан такий щедрий.

— Просто ви погано знаєте його.

— Скоро знатимемо краще! — пообіцяв майор упевнено. — Та мені здається, що й ви не до кінця знаєте його.

— Я люблю його, як рідного брата, — заперечила Кирилова. — А брат є брат… одна кров…

Тим часом з погреба виліз оперативник. У руках він тримав коробку з-під льодяників. Мовчки і якось урочисто поставив її на стіл.

— Ось, — повідомив коротко, — була закопана в погребі.

Шульга зиркнув на Кирилову: жінка аж подалася вся вперед, дивилася здивовано, й розгублено, і майор спочатку подумав, що Кирилова й справді бачить коробку вперше. Та не мав часу для психологічних вправ — присунув до себе коробку і зняв з неї щільно припасовану кришку. Підкликав понятих.

— Зверніть увагу, — показав, — коробку закопано порівняно недавно — не встигла заіржавіти. Бачите, на кришці тільки де-не-де іржаві плямочки…

Та понятим нецікаво було дивитися на кришку, зазирали в коробку, де лежало щось загорнуте в целофан. Зрештою, вміст коробки передусім цікавив і майора. Він не став випробовувати терпіння свідків — розгорнув целофан, і на стіл лягли акуратно навхрест заклеєні пачки грошей.