Читать «Колекція професора Стаха.» онлайн - страница 21

— Це кому і як… Вірка там працює, а вона у Валеру закохана. Якщо, захочемо, і пів ящика винесемо.

— Так… — невдоволено скривився Вільченко і зиркнув на майора: все ж непорядок на його дільниці. — І з ким же ви пиячили, Набоченко? До якої години?

— Ну, Валера був… І Петро Логвинчук. Потім ще Хомко припхався. У нього п'ятірка знайшлася. Ну, ми і її…

— Коли розійшлися?

Борис почухав потилицю.

— У п'ятницю то було, а в суботу не працюємо. То й затрималися. Десь до одинадцятої.

Напад на таксиста стався близько десятої, і якщо Набоченко казав правду, то він мав незаперечне алібі.

— А Віра, продавщиця, була з вами? — уточнив Вільченко.

— Аякже… Де Валера — там і Вірка…

Дільничний відкликав Шульгу до хвіртки.

— Тут поруч є телефон, і можна подзвонити в магазин…

Він повернувся через кілька хвилин.

— Так, пиячили біля магазину, — ствердив похмуро. — Ми з тобою ще поговоримо! — суворо кинув Набоченку.

На обліку в дільничного був ще Тарас Онисько. Подейкували, що він продає крадені будматеріали. Та Вільченко не мав прямих доказів.

Тарас сидів на лавці перед хвірткою і розмовляв з якимось хлопцем. Побачивши Вільченка, підвівся, дивився на дільничного, пополотнівши.

— Зайдімо… — кивнув Вільченко.

Вони зайшли до хати, і Шульга показав Ониську кепку.

— Ваша?

Той одразу розрюмався.

— Моя… Не хотів я… Це ж просто жарт…

— Де зброя? — посуворішав майор.

— Яка зброя? Не маю я ніякої зброї…

— Котрою погрожував таксистові!

Обличчя в Ониська витягнулось.

— Пожартував я… Ось там, — показав на куток, де лежали дитячі іграшки, — там пугач… Сина мого… Пістолет іграшковий… Я купив його, ну й показав таксистові, а він чомусь злякався!

— І сам запропонував вам гроші? — не без іронії запитав Шульга.

— Які там гроші? Сорок сім карбованців…

Раптом до кімнати, відштовхнувши оперативника, вбігла жінка. Заголосила:

— І що ж ти наробив, дурень! Навіщо ви його?

Шульга подав знак оперативникові, і той вивів жінку до сусідньої кімнати. Майор витягнув з купи іграшок пістолет — мало не точну копію ТТ. Підкинув на долоні.

— Отже, ви твердите?..

— Пожартував я… Слово честі, пожартував. А той таксист нічого не зрозумів, віддав гроші.

Шульга ще раз підкинув пістолет на долоні. Наказав Вільченку:

— Викликайте оперативну машину, робитимемо обшук. — Скосив око на Ониська. — Теж мені, жартівник знайшовся! Знаєте, скільки за грабунок належить? Ще раз запитую, де пістолет? Усе одно знайдемо — вам же гірше буде!

Обличчя в Ониська раптом вкрилося плямами, він шморгнув носом і заплакав.

— Нема в мене зброї… Пожартував я…

Майор пройшовся покоями: три гарно вмебльовані кімнати й кухня. Завтра вони покажуть Ониська сержантові Омельченку, і, якщо той не впізнає Ониська, цю справу доводитимуть до кінця інші. Адже хтось заволодів-таки справжнім ТТ з повною обоймою патронів, і Шульзі треба знайти злочинця, поки той не почав стріляти.

Вузька вулиця круто йшла вгору і впиралася в чийсь садочок. Тиша. Тільки цвірінькають горобці й десь поблизу жадібно дзяволить щеня.

Климунда повільно піднявся до садочка, постояв там трохи, заховавшись за кущами жасмину, посадженого просто на вулиці. Кинув порожній рюкзак під ноги, жадібно закурив. Весь ранок нервувався. Власне, особливих підстав для хвилювань не було. Вони з Іваницьким вивірили й спланували навіть деталі, і поки що все йшло так, як передбачалося. «Москвич» професора Василя Федотовича Стаха чверть години тому від'їхав від воріт — дружина професора вирушила з хатньою робітницею на базар. Климунда знав, що вона їздить на базар двічі на тиждень — у понеділок і в середу або четвер. За кермом сиділа дружина професора — немолода вже, років за сорок, але ще вродлива жінка. Вона, певно, знала, що гарна, і молодилася — носила модну зачіску, яскраво фарбувала губи, а під очима клала густі тіні.