Читать «Не вбивай» онлайн - страница 65

Розстрига, замість репліки, вишкірив свої рідкі зуби:

— Гарно сказане, їй-Богу, гарно, аж оскома пішла. І а куди мені до того! Куди! Сухо в жмені, а пусто в кишені, куди не йду, біду веду, горем поганяю.

— Пособлю ближньому у його горюванню, да не терзаються сили його.

— Котрі він жертвує для добра і слави його милості гетьмана Мазепи.

— Що нового?

— Багато…

— Primo?

— Кочубей.

— Secundo?

— Станіслав.

— Tertio?

— Carolus rex…

— Починай, вашець з Кочубея.

Архієрей відчинив уста, підняв брови, висунув очі з глибоких орбіт, але гетьман поклав нараз руку на плече:

«Гов!»

Архієрей перемінився в знак питання.

— Як звалася тая приваблива персона, з котрою преосвященність ваша, заки електор возглагодав двічі, спустила дав голендерські дукати?

Труп'яча головка всунулася в рамена і порскнула сміхом:

— Зузанна, милосте ваша, noli me tangere, Зузанна… Але звідки милість ваша навіть про таку нікчемну дрібницю 'знають?

— Гетьман Мазепа все знає. Затям собі, архієрею… А тепер ad rem! Primo: Кочубей.

— Кочубей новий донос до царя післав.

— Певно?

— Як Бог на небі. Царевичеві цей донос доставив, а царевич батькові переслав.

— То недобре.

— І я так гадаю.

— Що робити?

— Клин клином вибивають.

— Себто?

— Післати лист до царя, що Кочубей інтригу між гетьманом і царем затіяв, маючи на гадці розбити їх дійствія воєнні совокупнії.

Гетьман подумав хвилину:

— Гаразд, пиши. На столі є все потрібне.

Розстрига сів, гетьман став диктувати лист. Писар ледве настигав писати під скорий диктант.

— Скінчив?

— Так.

— Прочитай!

Розстрига прочитав письмо, гетьман поправив дещо і казав переписати начисто, вважаючи, щоб ні одної похибки не була Тоді ще раз провірив і підписав.

— Готово. А тепер перейдемо до другого пункту, себто до короля Станіслава. Що він?

— Не хотів би я бути в його шкурі,

— Ов!

— А так. Взагалі, тепер людям умним і чесним нема що жити на світі, — і позбавлений престолу владика важко зітхнув.

— Мабуть, на себе натякаєш, — замітив гетьман.

— Суєту житейськую і нікчемність мирськую бачу. Ні честь, ні розум, ані пильна праця тепер ціни не мають.

— Проповідь остав на ті часи, як знов митрополитом станеш. Про Станіслава глаголи.

— Станіслав, як горох при дорозі, хто не хоче Хоч Carolus rex інсигнії королівські від Августа відібрав, Станіслав о корону дрижить. Цар її вже й знаменитому Євгенієві Савойському предкладав.

— І що?

— На щастя Станіслава, знаменитий імперський полководець до корони польської не палиться. Взагалі, цар нікого не минає, щоб Лєщинського позбавити корони. І до Англії, і до Людовика XIV, і до голяндських штатів, до всяких дверей стукає.

— Не все біблейні слова стукайте, а «отверзеться вам» справджуються в життю. Європа не хоче, щоб Росія стала європейською державою. Небезпечно медведя у пасіку впускати… А що ж поляки?