Читать «Не вбивай» онлайн - страница 65
Богдан Лепкий
Розстрига, замість репліки, вишкірив свої рідкі зуби:
— Гарно сказане, їй-Богу, гарно, аж оскома пішла. І а куди мені до того! Куди! Сухо в жмені, а пусто в кишені, куди не йду, біду веду, горем поганяю.
— Пособлю ближньому у його горюванню, да не терзаються сили його.
— Котрі він жертвує для добра і слави його милості гетьмана Мазепи.
— Що нового?
— Багато…
— Primo?
— Кочубей.
— Secundo?
— Станіслав.
— Tertio?
— Carolus rex…
— Починай, вашець з Кочубея.
Архієрей відчинив уста, підняв брови, висунув очі з глибоких орбіт, але гетьман поклав нараз руку на плече:
«Гов!»
Архієрей перемінився в знак питання.
— Як звалася тая приваблива персона, з котрою преосвященність ваша, заки електор возглагодав двічі, спустила дав голендерські дукати?
Труп'яча головка всунулася в рамена і порскнула сміхом:
— Зузанна, милосте ваша, noli me tangere, Зузанна… Але звідки милість ваша навіть про таку нікчемну дрібницю 'знають?
— Гетьман Мазепа все знає. Затям собі, архієрею… А тепер ad rem! Primo: Кочубей.
— Кочубей новий донос до царя післав.
— Певно?
— Як Бог на небі. Царевичеві цей донос доставив, а царевич батькові переслав.
— То недобре.
— І я так гадаю.
— Що робити?
— Клин клином вибивають.
— Себто?
— Післати лист до царя, що Кочубей інтригу між гетьманом і царем затіяв, маючи на гадці розбити їх дійствія воєнні совокупнії.
Гетьман подумав хвилину:
— Гаразд, пиши. На столі є все потрібне.
Розстрига сів, гетьман став диктувати лист. Писар ледве настигав писати під скорий диктант.
— Скінчив?
— Так.
— Прочитай!
Розстрига прочитав письмо, гетьман поправив дещо і казав переписати начисто, вважаючи, щоб ні одної похибки не була Тоді ще раз провірив і підписав.
— Готово. А тепер перейдемо до другого пункту, себто до короля Станіслава. Що він?
— Не хотів би я бути в його шкурі,
— Ов!
— А так. Взагалі, тепер людям умним і чесним нема що жити на світі, — і позбавлений престолу владика важко зітхнув.
— Мабуть, на себе натякаєш, — замітив гетьман.
— Суєту житейськую і нікчемність мирськую бачу. Ні честь, ні розум, ані пильна праця тепер ціни не мають.
— Проповідь остав на ті часи, як знов митрополитом станеш. Про Станіслава глаголи.
— Станіслав, як горох при дорозі, хто не хоче Хоч Carolus rex інсигнії королівські від Августа відібрав, Станіслав о корону дрижить. Цар її вже й знаменитому Євгенієві Савойському предкладав.
— І що?
— На щастя Станіслава, знаменитий імперський полководець до корони польської не палиться. Взагалі, цар нікого не минає, щоб Лєщинського позбавити корони. І до Англії, і до Людовика XIV, і до голяндських штатів, до всяких дверей стукає.
— Не все біблейні слова стукайте, а «отверзеться вам» справджуються в життю. Європа не хоче, щоб Росія стала європейською державою. Небезпечно медведя у пасіку впускати… А що ж поляки?