Читать «Не вбивай» онлайн

Богдан Лепкий

Богдан Лепкий

НЕ ВБИВАЙ

Текст подається за виданням: Лепкий Б. Не вбивай / Мазепа: Трилогія. — Чикаго: Видавництво Миколи Денисюка, 1959.

Художнє оформлення Йосипа Кузишина

Редактор Ярослав Радевич-Винницький

Висловлюємо щиру подяку всім жертводавцям Америки і Канади, які найбільше спричинилися до виходу у світ цієї книги. Особливу подяку складаємо п. Андрієві Закалі, п. Ярославові Олійнику, Раді Опікунів Фонду покійного Михайла Галандюка за щиру жертовність.

Дорогому швагрові

Іванові Ліщинському

в Бориславі

У ЖОВКВІ

Відколи Жовква Жовквою, таких Великодніх свят, як 1707 року, вона не переживала.

Ще зимою з'їхав туди цар Петро з Меншиковим і з новим своїм канцлером, Гаврилом Івановичем Головкіним. З царем нахлинуло багато царських людей, боярів, прислуги та військових старшин.

Невеличкий город зароївся людьми, не було двора, де б не стояли москалі.

Жовківці тулилися по повітках і «маштарках», а були й такі, що лишали своє хазяйство та переїздили жити на село до родичів або до знайомих.

До царя часто-густо прибували пани польські, що ворожо ставилися до Карла і до нового польського короля Станіслава Лещинського і обстоювали за Августом, хоч він ще літом зрікся корони і 14 вересня підписав мир у Альтранштадті.

Відвідували царя у Жовкві навіть такі вельможі, як краківський каштелян Януш Вишневецький та мазовецький воєвода Хоментовський. Вони без великого почоту і кроку ступити не вміли, тому-то на час такої гостини у місті за жадні гроші зайвої квартири не знайшов би.

Були, щоправда, такі шинкарі та властителі гостиниць, що гарні гроші тоді заробляли, але загал терпів і молився до Бога, щоб раз увільнив їх від тих непрошених гостей.

Цар Петро бісився. Його союзник Август не витривав на становищу; Карло тріумфував.

Цар боявся, що Карло, покінчивши з Августом, усі свої потуги на Московщину кине, і заздалегідь давав прикази, як народ має на той час поводитися.

Росія велика, впустити ворога, а тоді не дати йому ні хліба для людей, ні паші для коней — це дуже простий спосіб, щоб загнати його в біду. Тому-то цар і писав до Апраксіна, щоб усі хлібороби, великі й малі, не тримали хлібів по клунях та по коморах, а закопували зерно в лісах та дебрах, звідки б ворог нелегко міг його добути.

Царські люди, навіть найчільніші, знайомилися тоді з його славною дубинкою і благословили такий день, коли їм поталанило не досвідчати царського гніву.

Одинокий союзник царя — це був гетьман Мазепа. «Весь тягар війни лягає тепер на нас», — писав цар до гетьмана, закликаючи його в Жовкву на воєнну раду.

Саме в страстну п'ятницю приїхав гетьман з невідступним Орликом і з деякими старшинами до Жовкви на тую раду.

Ледве піднайдено для них квартири, і то примусом, а не з доброї волі, і навіть не за добрі гроші.

Малий городок перемінився у якийсь венецький маскарад. Зелені московські каптани мішалися з козацькими контушами та кереями, а три мови: українська, польська і московська — зливалися у якусь мішанину, від якої аж уха пухли.

Матіркування, шляковання і псякревання чути було на кождому кроці, їх заглушувало хіба тарахкання хлопців дубовими довбеньками до церковних парканів у велику п'ятницю і в глуху суботу.