Читать «Не вбивай» онлайн - страница 25

Переходити до Карла з малими силами, а потім боротися проти своїх власних полків, котрі він залишить на стороні Петра, наражаючи їх з одного боку на шведські кулі, а з другого — на помсту й переслідування царя, це надто прикро, це прямо неможливо для нього.

І Мазепа ще раз розглядає справу, шукаючи якогось виходу. Одинока можлива розв'язка цього питання — спрямувати війну на північний захід, і на Україні дістати свобідну руку до концентрації війська і до переходу.

Так само не вирішене друге питання — становище старшин. Гетьман знає, що не всі вони підуть сліпо за ним, здаючись на його розум і характер. Будуть такі, що в даний мент скажуть: вільно гетьманові зрадити царя, так вільно й нам зраджувати гетьмана. Вони забудуть, що зрада зраді нерівна, шукатимуть викруту, щоб виправдати себе. Вирішить це питання не ідея. а приватна охота не втратити зарібку.

В осередку того типу старшин являється Кочубей.

Гетьман чує, як зловіщо звучить це татарське ім'я. Від Кочубеїв прийдеться ще багато лиха зазнати. Нічого доброго від них він не зазнав, але якщо Любов Федорівна загрозить ділу, о, тоді він поступить безпощадно. Здавить, сторощить, змете…

А Мотря?..

Бідна, бідна Мотря!..

Гетьманська карета доїздила до якогось села, в котрім слідний був незвичайний рух. Ранком перейшли туди москалі з шведськими бранцями, а під вечір надтягнув гетьманський відділ з царевичем.

Селяни не заспокоїлися ще після першої гостини, а вже їм других гостей доводиться вітати. Село виснажене до краю, не село, а прямо декілька осель, обдертих, поруйнованих, пограбованих, кинених серед шляху на глум і на знущання долі. Ні затишних садів, ні свіжовибілених стін, ні гарно вбраних дівчат, ні веселих дітей — все сіре, обдерте, сумне, хоч кругом так зелено, пахучо і надійно.

Тільки липами висаджена алея, поки що сокирою ще не ткнута, показує напрямок до панського двора. Пишається він на горбочку серед тінистого саду.

Гетьманська карета скручує в липову алею.

НЕСПОДІВАНИЙ ГІСТЬ

— Тіточко! Пощо пригадувати минуле? Лишім це питання. Давайте турбуватися живим!

— Не все, що пройшло, те вже й прогуло. Не раз минуле від теперішнього живіше. Я мерців не викликую з гробу, про живих нагадую тобі. Вони люблять тебе, Мотре. Тужать за тобою, добра тобі бажають.

— Хто такий?

— Хоч би перший Чуйкевич.

— Чуйкевич? — І Мотря тільки рукою майнула… Вони сиділи в городі під великою липою, над котрою, ніби невидима музика, бреніло безліч комах.

Пополуднє було погідне і тепле, аж душне тою томлячою весняною задухою, коли родючу силу землі почувається так, як ніколи.