Читать «Не вбивай» онлайн - страница 22

— Ваша милість, пан гетьман, не пригадують собі мене? — питає.

Гетьман вважно глянув на шляхтича.

— Не тямлю, щоб я мав приємність стрічатися з вами.

— А я мав честь бути представлений вашій ясновельможності. Я отець Августин. тринітарського ордену чернець, вашої милості покірний слуга і підніжок.

— Ви — отець Августин? Ні, жартуєте, добродію. Я вже всілякий маскарад видав, але щоби хто міг перекинутися з умного тринітарія в придуркуватого шляхтича, того я ще не бачив.

Отця Августина ніби хто медом помастив.

— А все ж таки я, simplex servus Dei, не хто другий, лиш отець Августин. — відповів і подав условлений знак, по якім про error in persona і мови не могло бути.

Від отця тринітарія довідався гетьман, що княгиня сподівалася його, гетьмана, але не нині, так і поїхала кудись, і що коли б навіть післанця по неї зараз пустити, то щолиш завтра під вечір можна би сподіватися ЇЇ. А що гетьман мусив за яку годину-дві їхати дальше, щоб ще перед ночею наздігнати царевича Олексія, так треба було і без княгині прийняти звіт тринітарія з поїздки до короля Карла.

Звіт цей не відбігав далеко від того, що привіз Заленський, вони ніби порозумілися, щоб виторгувати дещо від гетьмана в користь Польщі і католицизму.

Гетьман дав тринітарієві таку саму відповідь, як і Заленському, і просив його, як тільки княгиня верне, порозумітися з нею і ще раз поїхати до Карла.

Чернець дуже вважно вислухав гетьмана, ніби кожде слово його карбував собі в тямці, а тоді, перепрошуючи і застерігаючись на всі боки, натякнув, що поїздка така коштує силу грошей, котрих, на жаль, ані в нього, ані в княгині немає.

— Княгиня вже й свої дорогоцінні брильянти заставила, і тепер вона турбується, яким би то способом викупити їх, щоб не пропали.

— Гріш річ набута, — відповів гетьман. — Щоб ми здорові були, для доброго діла не пожалуємо мамони.

А в душі погадав собі: яка то сила в тій марній мамоні! Без неї він зданий був би на ласку й неласку царя. Як багато грошей, то й пан хороший, а без гроша дурна і наймудріша голова.

Чернець згорнув дукати, подякував і впевнив, що в нього тепер другої гадки немає, крім тієї одної, як би то найкраще послужити його милості пану гетьманові. Гетьман подякував за тую дбайливу прихильність і просив поздоровити княгиню.

— Її милість, княгиня, вельми високо собі цінить знайомство і приятельські стосунки з ясновельможним паном гетьманом, об його душевній формації і благородного ума ексцелентній едукації, висловлюючися заєдно з найбільшою реверенцією.

— Не з більшою, ніж я про її милість, княгиню.

— Її милість, княгиня, будуть дуже боліти, що не бачилися з ясновельможностю вашою.

— Не менше болію я, що не бачив княгині.

Гетьман розпрощався, і непочемний шляхтич відпровадив його до карети з тою самою нібито дурнуватою усмішкою, з якою перед годиною привітав його і яку звичайно носять на своїх тупих і безвиразних обличчях підупавші панки та всілякі збіднілі свояки-резістенти, що тримаються клямок і півмисків, повних на дворах поки що не цілком ще підупавших і тільки звільна й незамітно падаючих униз своїх високих і добротливих протекторів.