Читать «Не вбивай» онлайн - страница 101

Цей добрий сон — один із секретів його молодечого вигляду.

Мазепа опанував свій сон — силою волі…

Орлик двічі відхиляв занавісу і двічі подавався назад. Гетьман спав, скинувши контуш і сап'янці. Біля його похідного ліжка лежало світляне віконце. Вечоріло.

Орлик ждав, аж гетьман покличе його. Кендзеровського відпустив, нікого не було в шатрі.

Генеральний писар тримав прохання старшин і думав.

Пригадав собі свою мат оду дружину і своїх маленьких синів. Що станеться з ними? Вони ж у Батурині. Коли б так Мазепина зрада виявилася скорше, ніж вспіє спровадити їх до отсього табору, — пропали.

Орликові мороз пішов по спині. Невже ж він має право ставити добро і життя своїх найближчих на непевну ставку? Невже ж вірність гетьманові — річ святіша від щастя його рідних дітей і коханої дружини?

Він пригадав собі тую ніч, коли гетьман, дякуючи сліпому припадкові, був приневолений розкрити перед ним тайну. «Іди і молися Богові, — сказав, — ти молодий і по-Божому живеш, може, Бог вислухає тебе. Молися, якщо хощет Господь, да устроїт…» Хитрун! Усіх нас на шнурку водить, як хоче, так наструнить, а тоді: «Йди і молись Богу!»… Злість підступала до Орликового серця. Як може один чоловік володіти таким великим гуртом? І то не товпою, а людьми як не образ ованими і вченими, так бувалими і досвідченими?

Бунтувався проти насили. Це, що нині робив гетьман з отсим письмом, це чиста комедія — лицедійство, коли не лицемірство. Гетьман давно рішився, все своїм Богом чинить, а старшинами так крутить, що нібито не він їх веде, а вони його провадять. Один чоловік усіми заправляє, всі під його дудку танцюють, усе вертиться, як він собі бажає. Старий, дряхлий чоловік.

Забував про добродійства, яких від гетьмана зазнав, — бунтувався. «Велике діло, що мене з консисторського канцеляриста генеральним писарем зробив, першим при собі, значиться, чоловіком! Не будь у мене снаги, генерального пера не встромив би в руку. Але що я таке при нім? Ні то син, ні то пахолок. А піди-ноти, Пилипе, а зроби-но ти, Пилипе! Так раз у раз. Знаряддя я у його руках, більш нічого. Послушне знаряддя в гетьманових руках. А як приманює мене! Все мені тую булаву показує, мовляв, по моїй смерті, може, вона тобі припаде, тобі або Войнаровському».

Орлик хвилювався. Сердився, що гетьман затаїв перед ним свої зв'язки з княгинею Дольською. «Єзуїт Заленський і болгарський митрополит-розстрига більше в нього віри

мають, ніж я. А тринітар?»

Орлик пригадав собі нинішню пригоду зі шпигуном, котрий нібито в холодній сидить. «Але під вартою, щоб йому волос з голови не злетів». Комедія, котра могла скінчитися трагічно. Чи не скінчиться трагічно ціла тая велика комедія, котру старий гетьман затіяв?

Раб бунтувався проти власті господина свойого. Вічна залежність, безнастанний послуг, повсякчасна тінь, у якій йому поводилося ходити, бо велетень Мазепа тую тінь на його постать кидав, проймали болем його палку, честилюбиву душу.