Читать «Ще не вмерла...» онлайн - страница 79

— Шеф! — радісно закричав він, — Не треба ламати двері! Це ж я! Я ж вам казав, що веду тут передвиборчу агітацію!

— Коли і кому ти казав?

— Я дзвонив вам по мобілці. Ганя чула… Ганусько! Ану йди сюди! Скажи: дзвонив я шефові позавчора?.. Ні, це вже виходить поза-позавчора!

Але Гануська тільки плечиком знизала.

— А ще раз подзвонити ти не міг?

— Не міг. Там чомусь батарейка сіла. От же, розумієте, дивина: майже нова батарейка була і раптом — дупель пусто!

— В голові у тебе “дупель пусто”! Ми його шукаємо-шукаємо, вже бо зна що думали: чи сам утопився, чи тебе втопили… Журналістів у селі, як бджіл на пасіці, не встигаємо відмахуватися. Строчать епопею “Гонгадзе-2”. Та що журналісти! З ОБСЄ щодня дзвонять! Заграниця у вікна і двері лізе, ЦеВеКа раком поставили, а ти тут приватну камасутру розвів?

— Я зараз усе поясню…

Виявляється, Миколочку підвела його, так би мовити, сексуальність. Він, не знаючи броду, попхався у воду, себто, серед великоколодівське жіноцтво. Манька з Ганькою одразу взяли його на приціл.

У Великих Колодах Кульок свої можливості швидко вичерпав. Заніс до списку вважайте всіх жінок, котрі ще здатні повірити, що в них можна закохатися. А далі що? Довелося міняти тактику.

Того вечора Кульок повертався з військової частини, котра за лісом. Що він там робив? Уявіть собі, складав свої списки. Точніше, списка забезпечив йому прапорщик, одержавши в якості гонорару пляшку навіть не горілки, а хорошого коньяку. Невідомо, чи то власна розвідка донесла Кульку, що прапорщик саме цей напій відверто полюбляє, чи інтуїція спрацювала, але за якусь годину Микола мав список, як належить — з підписами, паспортними даними — який свідчив, що сотня, а то й більше солдатиків цієї частини палко бажають проголосувати саме за Миколиного кандидата. Звичайно, ані агітатор, ані прапорщик до паперів навіть не доторкнулися. Більше того — у солдатиків ніхто не питав, згодні вони, чи ні. Писарчуку завдання дали — і вперед! А самі спокійненько розпили ще одну пляшку коньяку, завбачливо прихоплену Кульком. Не знаю, скільки у цій фракції платять за кожного завербованого виборця. То, кажуть, найбільша партійна таємниця. Петя Гітлер, щоправда, щось там ляпав про п’ять гривень за душу, але навіть якби з кожного голосу агітатор поклав у кишеню лише гривню, все одно такий хід виправдовував усі витрати на коньяк. До речі, прапорщикові така комерція теж сподобалась, і він за два дні зліпив ще один список, щоби продати його Кулькові за ту ж ціну. Тоді його Петя Гітлер і запримітив.

А того вечора по дорозі Миколку перестріли, наче випадково, Манька з Ганькою. Запросили до себе на хутір, пригостили і поскаржилися, що єдина проблема, яка в нашому селі не вирішена — то це якраз сексуальна. Розімлілий Миколочка пообіцяв, що коли виграє його кандидат, саме з цією проблемою буде покінчено раз і назавжди, бо тільки його партія гарантує кожній українській жінці справного мужика.

— Хай живе вкраїнська жінка — з ким хоче, і як хоче! — підняв він гранчака з домашньою медовухою.

Капосна, скажу я вам, штука, ота медовуха. П’єш, п’єш, начебто все гаразд, а потім — бах! По ногах. Отож і Миколочка після третьої встати вже не зміг. Розлігся на дивані і повторював передвиборчу обіцянку про кожного справного мужика кожній українці.