Читать «Ще не вмерла...» онлайн - страница 76

І чи не вперше за час нашого спільного сімейного життя у мене не було чим чоловікові заперечити.

— Знаєш, що мені це нагадує?

— ???

— Пам’ятаєш, ми з тобою їздили в Білорусію, на отой величезний свинокомплекс, досвіду набиратися?

— Було.

— Ти тоді сам сказав, що їхнім кабанам до нашого Коханого далеко. То їм замість справжніх свинок підсовують муляж свиноматки. Вони купуються на цю макуху, обходжують її, як справжню. А вже потім технік одержаний генетичний матеріал пускає на штучне запліднення.

— Пригадую. То що?

— Так оте, що сьогодні було, дорогенький мій, воно і є.

Що то було? Мабуть, НЛО…

Ой, грай, коли граєш,

Коли добрий смичок маєш.

Як не будеш добре грати,

Скажу тобі смичка втяти.

(приспівка)

В конторі у Шерифа було накурено. Дивно — братик же наче не смалить. З-за дверей чулося чиєсь “бу-бу-бу”, впереміж з короткими “ну-ну” — це вже братове. Я прислухалася.

— Я так розумію, товаришу дільничний, що у вас із нашим зниклим агітатором будуть великі неприємності.

— Ну-ну…

— Будуть, будуть! Повірте моєму досвіду. Адже це не якийсь простий селянин — довірена особа кандитата! Думаєте, як режим вам ще одну зірочку кинув, то ви вже кум королю і брат президенту? Як дали, так і здеруть! І цю, і решту! Ваш порятунок — бути з нами.

— Ну-ну…

— Ми доведемо, що це провокація, паскудна політична провокація! — далі добрих хвилин десять пояснювалося, чому це провокація, чому вона політична і чому паскудна. Шериф навіть не міг розтулити рота, щоб вставити своє “ну-ну”. О! Нарешті дійшли до суті справи:

— Ви ж розумієте, що відповідальності вам не уникнути. Але ми можемо допомогти. Отак, по-людськи.

Цікаво, що він розуміє під цим “по-людськи”?

— Якщо наш кандидат переможе, він зробить так, щоби ви уникли кримінальної відповідальності. Та що там відповідальності! Як треба — то й навчання в Академії МВС оплатимо — на стаціонарі! Квартиру за рахунок партії наймемо, щоб ви сім’ю в Київ перевезли…

— Ну-ну… я ще холостий.

— То нічого. Хоч самі по-людському поживете. Не все ж вам гнити у цих Колодах. А далі, між іншим, усе тільки від вас залежатиме. Бо, приміром, охорона спікера — то дуже престижна робота. Не кажу вже про охорону президента. Плюс зарплата.

— Не дуже у вас там і велика ота зарплата. Інакше, чого б майор Мельниченко касетами приторговував?

— Не будемо відволікатися, товаришу старший лейтенант, тим більше — наша партія неодноразово заявляла — до Мельниченка ніякого відношення не маємо. А ті знімки, на які ви натякали, то примітивний фотомонтаж.

— Які знімки?

— А! То не ви казали… Про що ми?

— Не про ту обіцянку, котра цяцянка, а про ту дільничному радість, котра зараз. Бо вивчить мене ваш лідер, чи не вивчить — то ще питання. А зараз що? На мені нерозкриття висить, а ви зі своєю політикою і зі своїм лідером.

— Та він хоч зараз подзвонить, куди треба. Тільки от — він має бути певен, що клопочеться за свою людину. Тому треба ось що зробити: вам люди в селі довіряють, так ви поговоріть із ними і скажіть їм, за кого саме треба голосувати. Ну, як раніше це голова колгоспу робив. От погодьтеся, гарно було б, якби тут був колгосп: як голова скаже, так люди й зробили б, і ніякої веремії з агітацією, і вам би було спокійніше. От ми — за те, щоб колгоспи відновили. Поясніть це людям!