Читать «Стріла Часу» онлайн - страница 25

— Чортівня якась, — пробурмотів професор. — Людину перевозять на такі відстані, мов багаж…

— Ну, а ви побудете на нашій Землі? — перебив Івана Ігнатовича Василь. — Ви ж розумієте, що це дасть нашій науці? Ви б могли залишити для нас цілий ряд різних відкриттів!..

Космонавт зробив заперечливий жест, лагідно поглянув на Василя.

— У нас інший напрямок розвитку. І дуже великий інтервал між нами і вами. Подумайте, що б зробили люди первісних епох з вашими машинами?

— Ну… це… вже… образливо, — пробубонів професор.

— Не треба, Іване Ігнатовичу, — втрутився Василь. — Але все-таки ви побудете на нашій планеті?

— Ні! — відповів чужинець. — Мені пора. І так доведеться корегувати напрям польоту через цю затримку!

— Тоді скажіть… — Василь підступив до космонавта ближче, благально склав руки на грудях. — Скажіть ще що-небудь про ваше життя, про ваші науки і людей…

Космонавт з жалем розвів руками.

— Пора. Не можу.

Василь ледве не заплакав. Закусивши губу, поглянув на професора.

— Я не можу. Така подія і… ніякого сліду не залишиться! Ніхто навіть не повірить…

Професор комічно смикнув себе за вуса, подивився на чужинця, потім на Василя.

— А ви знаєте… я теж не зовсім вірю!

— Ах так! Не вірите? Тоді знаєте що?.. Знаєте що…

— Що? Що ви хочете робити?

— А ось що! Я… полечу з ним… в той світ!

— Ви збожеволіли!

— Ні. Я вирішив!

— А якщо він не візьме вас?

— Зараз запитаю…

Не встиг Василь відкрити рота, як пролунала відповідь:

— Я згоден.

Василь зблід, обняв професора, випростався.

— Прощайте, Іване Ігнатовичу…

— Е-е, хлопче! А дипломна робота?

— Професоре! Про що ви говорите?

— Так, так! Я розумію… Але, чорт забери, чому ви один? Га?

— Іване Ігнатовичу! Я не розумію!

— Не розумієте? Так от… я теж хочу летіти… і переконатись, що я не сплю!

— А дружина, університет?..

— Послухайте, Василю… мовчіть краще! Університет знайде собі іншого викладача, а дружина…

— Іншого професора! — підхопив Василь.

— Вирішили? — почулося запитання чужинця.

Діжа і Василь здригнулися, мовчки перезирнулися, але за секунду пролунала одностайна відповідь:

— Так.

— Тоді роздягніться…

— Як? Зовсім? — зніяковів професор.

— А як же дід Данило? — схаменувся Василь. — Він же прийде сюди!

— Напишіть записку. Залиште на видному місці…

— Гаразд. Тільки я адресую не йому, а…

Професор вже нічого не чув. Він, соромливо щулячись, скинув штани, сорочку, труси і несміливо ввійшов до овального коридору.

А Василь, поклавши шматок паперу на пеньок, огризком олівця швидко-швидко виводив якісь каракулі. Закінчивши, він приколов папірець довгою шпичкою і теж хутко роздягнувся. Своє і професорське вбрання він поклав біля пенька.

Чужинець стояв біля кулі і схвально дивився на міцну постать Василя, тіло якого переливалося бронзою в промінні сонця. Очі людини Землі і космонавта зустрілися. Чужинець підбадьорливо посміхнувся. Василь востаннє озирнувся, немов хотів одним поглядом охопити і синє небо, і дерева, і килим ніжної трави з блакитними дзвіночками-квітами. Потім зайшов до прохолодного овального приміщення. Професор, ніяково затуляючись, стояв поряд.