Читать «Кришталеві небеса» онлайн - страница 78

— Ти насмілився вимовити слова, котрих не можна вибачити. Ти сказав, що ви спробуєте обмежити рух великого духа Гейни.

— Не духа, — перебила його людина. Вона тихенько засміялася. — Зовсім не духа!

Капітан Горсід знехтував його словами.

— А тому, — продовжував він, — ми не маємо чого вибирати. Ми гадаємо, що згодом, зібравши необхідні матеріали й виготовивши відповідні інструменти, ти зможеш побудувати воскресителя. За нашими розрахунками на це знадобиться щонайменше два роки, навіть якщо ти знаєш усе. Це надзвичайно складний апарат, і скласти його єдиному представникові раси, що відмовилась від машин за тисячоліття до того, як була знищена, річ надто-таки нелегка.

Ти не встигнеш збудувати зорельота. І ми не дамо тобі часу скласти вокресителя. За кілька хвилин наш корабель почне бомбардування. Можливо, ти зможеш відвернути вибухи на якійсь віддалі довкола себе. Тоді ми полетимо до інших материків. Якщо ти станеш на заваді й там, отже, нам буде потрібна допомога. За шість місяців польоту з найвищим прискоренням ми досягнемо точки, звідки найближчі колонізовані генейцями планети почують наш заклик. Вони пошлють величезний флот: перед ним не встоять усі твої сили. Скидаючи по сотні, а то й тисячі бомб за хвилину, ми знищимо всі міста, так що від кістяків твого народу не лишиться навіть праху.

Такий наш план. І так воно й буде. А тепер роби з нами що хочеш — ми в твоїх руках.

Людина похитала головою.

— Поки що я нічого не буду робити, — сказала вона і повторила: — Поки що нічого.

Помовчавши, додала задумливо:

— Ви міркуєте логічно. Дуже. Звичайно, я не всесильний, але мені здається, що ви забули одну дрібну деталь. Яку — не скажу. А тепер прощайте. Вертайтесь на свій корабель і летіть куди хочете. У мене ще багато діла.

Інеш стояв непорушно, відчуваючи, як лють знову спалахує в ньому. Потім він зашипів і скочив, розчепіривши мацаки. Вони вже майже торкались ніжного тіла, як раптом щось відкинуло його…

Отямився Інеш на зорельоті. Він не пам’ятав, як опинився тут, він не був поранений, не відчував ніякого струсу. Він турбувався тільки про капітана Горсіда, Віїда, Йоала, але всі троє стояли поряд з ним такі ж здивовані. Інеш лежав непорушно й думав про те, що сказала людина: “…ви забули одну дрібну деталь…”. Забули? Отже, вони її знали! Що ж це таке? Він усе ще роздумував над цим, коли Йоал сказав:

— Нерозумно сподіватися, що наші бомби хоч якусь шкоду заподіють!

І він мав рацію.

Коли зореліт був від Землі на сорок світлових років, Інеша викликали в залу Ради. Замість привітання йоал похмуро сказав:

— Чудовисько на кораблі.

Його слова як грім уразили Інеша, але разом з ними йому на думку раптом спав здогад.

— Так ось про що ми забули! — здивовано й голосно промовив він нарешті. — Ми забули, що він за бажанням може пересуватися в космічному просторі в межах… — Як це він сказав?.. — дев’яти десятків світлових років.

Інеш зрозумів. Генейці, котрим доводиться користуватися зорельотами, звичайно, не згадали про таку можливість. Й дивуватися тут було нічому. Поступово дійсність почала втрачати для нього вагу.