Читать «Кришталеві небеса» онлайн

Микола Дашкієв

ПРО ЗЕМНЕ Й НЕБЕСНЕ

Земля — центр Всесвіту; навколо Землі на кришталевих сферах обертаються Сонце, Місяць, планети і незліченні зорі… А в захмарній високості над ними всемогутній і всюдисущий Бог…

Так гадали мудреці ще в сиву давнину.

Нам, сучасникам космічних польотів, смішно чути такі слова. Радянський штучний супутник штурмом узяв одну з найбільших твердинь церковників, “кришталеве небо”, і відтоді бідолашний “Бог” позбувся останнього притулку. Не з “божої волі”, а велінням дерзновенного розуму людська нога ось-ось ступить на незайману поверхню Місяця; в лабораторіях учених створюються неіснуючі в природі чудесні сполуки; наближається час розкриття найвеличнішої таємниці природи — таємниці життя й свідомості. Ми на власні очі пересвідчились у всемогутності науки; ми не віримо в “нерукотворні чудеса”, бо змалечку виростаємо матеріалістами. І нас часом навіть дивує, що наші пращури були такі наївні й безпорадні. Адже все в природі пояснюється так просто!

Просто?.. А уяви-но, читачу, що ти народився п’ять сторіч тому, в похмуру й зловісну епоху Середньовіччя. Ще не народився Ньютон, ще не пролунало дерзновенне Галілеєві: “А все-таки вона крутиться!”, і мікроскоп Левенгука ще не розкрив перед людиною химерний світ мікроорганізмів. Зате є догми Аристотеля, є чаклуни й алхіміки, є могутня, жорстока церква.

Уяви: над планетою завис страшний, всеосяжний морок. Тільки де-не-де блимають каганчики та палахкотять вогнища інквізиторів. Калатають дзвони. Лунає загрозливе: “Покайся!”.

…І раптом перед тобою виникла осяяна світлом людина в скафандрі — гість з іншої зоряної системи.

Ні, ні — хай ти не з полохливих і хай ти не тільки освічений, а навіть найвидатніший учений свого часу. Однак ти не знаєш ні радіо, ні телебачення, ні лазерних випромінювачів, ні вертольотів, ні електронно-обчислювальних машин. Як ти поясниш надзвичайну могутність цього створіння?

Ти скажеш: це посланець бога або ж… диявол!.. Третього для тебе ще не існує. І хоч скільки торочитиме космічний гість про радіолокацію та про відносність часу і простору — ти не зрозумієш анічогісінько, бо ще потрібно тобі бодай у думці розтрощити оті “кришталеві небеса”, які закривають реальну дійсність, — постати проти уявного бога і проти аж надто реальних попів. А це — болючий, складний, тривалий процес, і його не прискориш штучно.

Саме таку ситуацію змалював у своєму науково-фантастичному оповіданні “Дослід” талановитий чеський письменник Вацлав Кайдош. І як переконливо, як красиво прозвучала в нього прадавня легенда про старого, що запродав душу чортові за молодість, — легенда, на сюжет якої Гете створив свого невмирущого “Фауста”!

Гість з іншої планети, біопсихолог Мефі (згадай: Мефістофель!), хоче дати найученішій людині Землі, доктору Фаусту, найцінніше в світі — знання. Але егоїстичний старий зажадав іншого: молодості. Заради неї він ладен продати свою “безсмертну душу”.

Біопсихолог Мефі пропонує чудодійний препарат, який не тільки рятує від хвороб, а й перебудовує на краще свідомість людей. Але кого цікавить такий препарат? Фанатик-чернець заявляє, що хай краще всі мешканці міста вимруть від чуми, аби тільки вони не втратили віри в бога.