Читать «Кришталеві небеса» онлайн - страница 20

— Я знаю. — Незмірно стомлений, Гарт вів далі: — Око за око. Ви знайдете купу таких речень, треба тільки пошукати. Це дивовижна книга!

Голова Гарта розколювалась від болю.

— Ти повинен тікати, ти можеш добратись до свого корабля так, що тебе ніхто не запримітить. Досить убивств. — У голосі Ітина теж прозвучала стомленість, що опанувала його уперше в житті.

Гарт спробував встати. Він притискав голову до жорсткої дерев’яної стіни, аж поки нудота не припинилась.

— Він помер. — Це звучало як ствердження, а не запитання.

— Так, недавно, інакше я не зміг би піти до тебе.

— І, звичайно, похований, бо їм не спало б на думку взятися тепер за мене.

— І похований! — У голосі вескерянина вчувалося щось схоже на хвилювання, відгомін інтонацій померлого священика. — Він похований і воскресне на небесах. Так написано, отже, так і буде. Отець Марк буде дуже щасливий, що все так сталось. — Ітин видав звук, який нагадував людське схлипування.

Гарт важко побрів до дверей, раз по раз схиляючись на стіну, щоб не впасти.

— Ми правильно вчинили, чи не так? — спитав Ітин. Відповіді не було. — Він воскресне, Гарте, хіба він не воскресне?

Гарт уже стояв біля дверей, і у відблисках вогнів з яскраво освітленої церкви можна було розгледіти його подряпані скривавлені руки, що вчепилися в одвірок. Зовсім поряд з темряви випірнуло обличчя Ітина, і Гарт відчув, як ніжні руки з численними пальцями й гострими пазурами вчепились за його одежу.

— Він воскресне, адже так, Гарте?

— Ні, — промовив Гарт, — він лишиться там, де ви його загребли. Нічого не станеться, тому що він мертвий і лишиться мертвим.

Дощ струмував по хутру Ітина, а рот його був так роззявлений, що, здавалося, він кричить у ніч. Лише з великим зусиллям він зміг знову заговорити, вдавлюючи чужі йому думки в чужі слова.

— Виходить, нам нема спасіння? Ми не станемо безгрішні?

— Ви були безгрішні, — відповів Гарт, і в голосі його почулось чи то ридання, чи то сміх. — Неймовірно жахлива, брудна історія. Ви були безгрішні. А тепер ви…

— Убивці, — докінчив Ітин.

Вода струмувала по його схиленій голові й спадала кудись у темряву.

Вацлав Кайдош

ДОСЛІД

Корабель, що викинув його у простір, уже загубився між зірок, і тепер тут були тільки він у своєму сріблястому футлярі та холодний обшир довкола Він линув по невидимому променеві, що вів його. Відчував хвилювання, коли зупиняв погляд на синьо-зеленій кулі, що заступила вже понад дві третини чорного неба. Куля була приплюснута посередині й променилась холодним перловим сяйвом. Над темними плямами океанів пливла розірвана вата хмар. Фахівці казали, що атмосфера планети багата на кисень. Мефі заплющив очі й віддався приємному відчуттю падіння.

На Корі не схвалювали його проекту, але як біопсихолог Мефі не мав рівних собі, і йому поступилися.

Тепер це була вже величезна куля, дещо розмита з країв. Неглибоко під ним пливла хвиля туману. В герметичному скафандрі трохи потеплішало. Атмосфера. Він увімкнув холод і пірнув у туман. З усіх боків Мефі огорнули білясті хвилі, але промінь упевнено вів його в непроглядному мороці. З хвилюванням він думав, як це станеться.