Читать «Кришталеві небеса» онлайн - страница 19
Артур Порджес
— Скоріше! — крикнув Гарт, стягуючи священика з стільця й відкидаючи його до задньої стінки.
Отець Марк, спіткнувшись, зупинився, потім повернув назад. Гарт кинувся до нього, але запізнився. Амфібії були маленькі, проте їх набралось так багато! Гарт вибухнув лайкою, і його кулак опустився на Ітина, відкинувши його в юрбу. Коли він став пробивати собі дорогу до священика, інші вескеряни щільно оточили його. Він бив їх, але це було однаково, що боротися з вовками. Кошлаті, що пахли мускусом, тіла затопили й поглинули його. Він не переставав боротись навіть тоді, коли його зв’язали й почали бити по голові. Але амфібії витягли його надвір, і тепер він міг тільки лежати під дощем, лаятися й спостерігати.
Вескеряни були чудесними трудівниками й усе до найменшої дрібниці зробили так, як було на картинці в біблії: хрест, добре вкопаний на вершині невеликого горба, блискучі металеві цвяхи, молоток. З отця Марка скинули всю одежу й наділи на нього стегнову пов’язку, ретельно викладену зборками. Вони вивели його з церкви.
Запримітивши хреста, місіонер мало не знепритомнів. Але потім він високо підвів голову й вирішив померти так, як жив, — з вірою.
Та це було важко. Це було нестерпно навіть для Гарта, який тільки дивився. Одне діло говорити про розп’яття й розглядати в тьмяному світлі лампади красиво виліплене тіло. Інше — бачити голу людину з мотуззям, що врізалося в тіло там, де воно прип’яте до дерев’яного бруса. І бачити, як беруть гострі цвяхи й приставляють їх до м’якої плоті — до його долоні, як спокійно й рівно ходить уперед і назад молоток, неначе ним розмірено працює майстровий. Чути глухий дзенькіт металу, що вшилюється в плоть.
А потім чути зойки.
Мало хто народжений для мучеництва. Отець Марк не належав до них. Уже при перших ударах він закусив губу; з неї потекла кров. Потім його рот широко роззявився, голова відкинулась назад, і жахливі гортанні крики раз по раз вривалися в шепіт невгавного дощу. Вони породжували німий відгук у юрбі присутніх вескерян; хай якого характеру було хвилювання, що від нього роззявлялися їхні роти, тепер воно мордувало їх з надзвичайною силою, й ряди зяючих пащек відбивали смертні муки розіп’ятого священика.
На щастя, він знепритомнів, тільки-но було вбито останнього цвяха. Кров струмувала із свіжих ран, змішувалася з дощем і блідо-рожевими краплями спадала з ніг по тому, як життя залишало його. Майже в той час Гарт, що ридаючи намагався розірвати на собі мотуззя, втратив свідомість, оглушений ударами по голові.
Він опритомнів у себе на складі, коли вже смеркло. Хтось перерізав плетені мотузи, якими його було зв’язано. Знадвору все ще долинав шум дощових крапель.
— Ітин? — запитав Гарт. Це міг бути тільки він.
— Так, — прошепотів у відповідь вескерянин. — Наші все ще ведуть розмову в церкві. Лин помер по тому, як ти вдарив його по голові, а Імон в тяжкому стані. Дехто каже, що тебе теж треба розіп’яти, і я гадаю, що так і буде. Або, може, тебе камінням закидають. Вони знайшли в біблії місце, де написано…