Читать «Великий день інків» онлайн - страница 32

— Як ви кажете? Амароса?

— Амароса чи Амаруса.

— В інків був вождь Тупак-Амару. Чи не той самий це лицар? — замислився Крутояр.

— Лицар, кажете… — на сухеньких губах старого капітана Пабло визміїлася презирлива посмішка. — Я б не вживав слова “лицар” щодо цих осіб.

— Вони вам чимось неприємні? Ви наче чули щось про них?

Капітан Пабло з якоюсь затятістю крутнув стерно, і кораблик ледве не зачепився правим бортом за берегові корчі. Здавалося, в цьому русі прохопилася якась давня капітанова відраза чи то злість. Малограмотний чолов’яга, і ось стільки гніву до древніх імен. Що ж таке? Може, капітан Пабло відкриє таємницю?

З’ясувалося, що й справді таємниця. І хто б міг подумати — таємниця сім’ї сеньйора Пабло. Авжеж, сеньйор Пабло був не звичайним роботягою. У сеньйора Пабло текла краплина індіянської крові. Бабуся цим дуже пишалася і нерідко казала сусідам у селищі, що вона — “царської крові”, на що сусіди хитрувато підморгували одне одному і дуже потішалися, бо яка, мовляв, у старої “царська кров”. А проте Пабло знав: старенька не брехала. В їхньому роду вважалося священним ділом зберігати свій родовід, у бабусі було чимало документів, якихось дивних папірців, амулетів, мідних прикрас, і вона нерідко, перебираючи їх у своїй скриньці, казала маленькому Пабло: “Один твій предок був солдатом у війську інки. Ось його значок із срібла, що передасться з покоління в покоління. А заразом з ним передається легенда про цього солдата”. Хлопчик починав допитуватися про легенду, і тоді бабуся заводила плутану, довгу розповідь, в її голосі прохоплювався гнів, вона бубоніла щось дражливо про сапа інку, про його ненажерливих жінок, про зрадництво, яке панувало при дворі імператора, і про те, шо всі ці індіянські королі, зрештою, занапастили свій народ.

— Що ж вона знала про них такого поганого, сеньйоре капітан? — запитав заінтригований Крутояр. — Може, це була вигадка? Може, то іспанські ченці в своїх манускриптах понаписували всіляких брехень?

— Ні, це оповідає легенда, — твердо мовив синьйор Пабло. — А легенда, сеньйоре Крутояр, іде від народу, від його серця, і брехати ніколи не буде. Отож, щоб ви знали і не дуже вірили всяким своїм мудрим книжкам — капітан Пабло їх не читав і ніколи читати не стане! — бо інка Атауальпа і його правителі були брехливими, нікчемними користолюбцями, мали на оці тільки свою вигоду і постійно ворогували. Бабуся переказувала мені, що імператор Атауальпа ще до приходу сюди іспанців затіяв страхітливу чвару зі своїм старшим братом і кинув його у в’язницю, а коли іспанці схопили самого Атауальпу, то він і там, у іспанській в’язниці, не переставав думати про свій царський трон. Яка ж то була підла душа! Загубив свою армію, попався на вудочку до якогось іспанського пройдисвіта, сидить у його каталажці і, уявіть собі, тремтить за свій імператорський трон! А тоді ще й передав через своїх людей наказ убити брата. Хотів позбутися небезпечного суперника. Бо, як оповідала легенда, цей його брат мав більше законних прав на престол. І брата його таки було вбито. А точніше — втоплено в річці. Переказують, що коли він тонув, то встиг крикнути, що бог відомстить за його смерть!