Читать «Великий день інків» онлайн - страница 31

— Отже, ваше життя минуло на цій річці. Ви, мабуть, добре знаєте тутешні звичаї, - промовив тихо Крутояр, мить помовчав і ще тихше спитав: — Як ви гадаєте, чому поліція так ретельно обшукувала пароплав? Невже вони всерйоз сподівалися знайти в нас зброю або які-небудь недозволені речі?

Капітан Пабло глибоко зітхнув. Що він міг сказати, марновірний, тихий капітан Пабло? Останнім часом у світі взагалі коїться щось незрозуміле. Звичайно, поліція має щось на оці. Можливо, вона боїться контрабандного привозу зброї, а може, з бразільського боку прокрадаються волонтери.

Тепер такі часи!..

“Голіаф” обережно повернув у пітьмі, обминаючи береговий виступ. Крутояр відчув, як раптом накренилася палуба. Потім почала хилитися все нижче й нижче. Вода ревла під самим бортом, гілляки черкали об дерев’яну обшивку суденця.

— Ліво руля! Сильвестре!.. Сильвестре!..

Палуба вирівнялася, і гілки розтанули в пітьмі, ніби поринули на дно чорної річки. Важка хвиля вдарила тепер з носу. Корабель підстрибнув угору і глибоко впав у прірву.

— Що сталося, капітане? — спитав професор, міцно тримаючись за поручні.

Ніхто не відповідав. Капітана вже не було. Крутояр востаннє кинув підозрілий погляд у пітьму і хотів уже повернутися під тент.

— Пробачте, сеньйоре! — почув раптом біля себе винуватий голос капітана Пабло. — Кляте баранко. Обвалився берег.

Крутояр помітив далеко над чорною смугою лісу багряно-жовті заграви, наче там, за сельвою, палахкотіла пожежа. Капітан Пабло пояснив, що то справді пожежа. Все їхня робота! Кляті грінго!

— Американці?

— Так. Компанія. Палять нафту.

— Як… палять?

— Вивозити її нікуди, так вони, щоб набити ціну, підпалили розробки, — обурюється капітан Пабло. — Третій місяць уже горить. Нашу кров палять!

Поволі червоні смуги даленіють, гаснуть, ніби вкриваючись попелом, чорна стіна встає перед очима. Німотний морок поглинає берег. Ритмічно бубонить мотор. Скрушно зітхає капітан Пабло.

— Сеньйоре капітан! — Професор присунувся ближче до капітана. — Мені розповідали, що в цих краях є якась священна гора Комо. Я не знайшов її на карті.

Гора Комо? О, він чув про ту священну гору. Її справді немає на жодній карті. Це старовинна індіянська назва, що йде від стародавніх інків. Вона передається з покоління в покоління, живить людей надією і дає їм сили на боротьбу.

- Інки? — насторожується професор.

— Так, інки, сеньйоре Крутояр, — вдоволено каже капітан Пабло. — Від них туземці наших земель успадкували найсвятіші звичаї.

— Невже інки дійшли до верхів’я Ріо-Оскуро, сеньйоре капітан?

— Може, й дійшли. — Пабло замислився, щось давнє зблиснуло в його погляді, він наче озирнув усе своє життя. Зітхання враз вихопилося з його грудей. І тут він став розповідати про те, що чув іще від своїх батьків, а точніше- від своєї бабусі, старої пеонки. Вона добре знала історію свого краю. Син інкського вождя Гаянакапака з кількома тисячами бійців і жінок поселився в країні Маноа и заснував тут своє царство. Інші кажуть, що сюди відступили загони інкського вождя Амароса, який після смерті Атауальпи не захотів підкоритися іспанцям.