Читать «Великий день інків» онлайн - страница 11

Олесеві полестила така відверта розмова, йому закортіло навіть підкинути якесь і своє “мудре” слово.

— Я бачив у батька один журнал, там описуються тібетські ченці, що вміють перемовлятися між собою на відстані, знають давню медицину і взагалі не дурніші за деяких сучасних вчених.

— Аз розумними нам завжди по дорозі. Правда? — щиро всміхнувся Самсонов.

— Я — за, — підняв руку Олесь. — Тільки я тебе дуже прошу, Ілюшо, коли нам трапиться добрий піп, ти мені скажи, щоб я не хапався одразу за ґудзик на сорочці. Є в мене така прикмета.

— Так от чому у тебе завжди бракує горішнього ґудзика на сорочках, — весело засміявся Самсонов і рушив під тент.

Небо на заході швидко червоніло. Сонце розтоплювалося у кривавій імлі і, втративши свої обриси, перетворювалося на дивовижну багряну брилу.

В повітрі посвіжішало. Наставав тропічний вечір.

Олесь повернувся спиною до річки, сперся ліктями на борт і очима окинув кораблик. Під брезентовим тентом у гамаку сидів Бунч. Біля нього в плетеному кріслі батько гортав газети і щось швидко записував у блокнот. Ці газети йому пощастило роздобути уранці в одному селищі у місцевого священика, і вони одразу насторожили й стурбували його. Він показував їх Бунчу, щось говорив йому, потім знову й знову перечитував.

Олесь перевів погляд на капітанську рубку. Білі стіни палубних надбудов рожевіли в сонячних променях. Сухорлява постать Пабло чітко вирізнялася на тлі неба. Капітан вів корабель на захід, за сонцем.

Раптом різкий гудок розітнув річкову тишу. Недалеко від “Голіафа” Олесь побачив пасажирське судно, біле, охайне з різко окресленою ватерлінією.

“Мабуть, рейсовий корабель розвозить робітників каучукових плантацій”, - подумав він.

Капітан Пабло дав довгі сирени й застопорив машину. Під кормою завирувала вода, важка хвиля вдарила з лівого борту, й “Голіаф” якось боком, ніби налякане звірятко, став наближатись до гордовитого красеня.

Корабель спинився. Це був двох’ярусний пароплав із просторою палубою, геть забитою пасажирами, клунками та громіздкими тюками. Корабель віз велику партію робітників каучукових плантацій — каучеро. З сім’ями й мізерним скарбом збирачі каучуку переїжджали на нові місця. Обличчя їхні були виснажені, темні, вилицюваті. На палубі повзали малюки, череваті, галасливі, неначе сліпі кошенята. Олесь мимоволі звернув погляд на одного хлопчика, який з натужним криком сіпав матір за спідницю. Діставши добрячого ляпаса, дитина підвелась на криві ніжки, підійшла до клітки з курми, що висіла тут же на стіні, й почала завзято штрикати в щілину паличкою.

Трохи оддалїк стояла молода пара — мулат і мулатка. Молодий робітник у крислатому сомбреро награвав на гітарі, дівчина співала щось надто вже тужливе й монотонне.

— Картина горя й злиднів, — похмуро констатував Самсонов, підходячи до Олеся. Географа глибоко вразила велична, гордовита краса корабля, який так раптом з’явився посеред річки, і вся убогість отого галасливого людського мурашника на палубі.