Читать «Атланти з планети Земля» онлайн - страница 6

Хроноліт швидко зник чи то в морській воді, чи то в повітрі.

А на острів знову полетіли снаряди й міни.

— Артпідготовка, — сказав Полковенко, — потім полізуть… Усім берегти патрони.

Фашисти вискакували з моторних човнів на берег — у зелених мундирах, тримаючи напереваги автомати, з яких без упину строчили по брустверах захисників острова.

“Хіба це люди? Звірі…” — думав Бондаренко, напружено вдивляючись у зелену хвилю, що накочувалася від берега.

— Вогонь! — скомандував Полковенко.

Бондаренко, Костюк і Назаров застрочили з автоматів, а коли ті нагрівались, бралися за гвинтівки.

Атака захлинулася, але фашисти почали окопуватися на острові.

…Їх лишалося троє. Поранений Рязанов, Костюк і Назаров. Вже ніколи не зайде до класу і не побачить дитячих очей Полковенко. Вже ніколи не привітається зі старезними аксакалами свого аулу Бекмухамбетов. Вже не напише жодного листа друзям із сонячної Вірменії Коченян. Вже ніхто не побачить Бондаренка, що народився у двадцять третьому столітті, аби загинути в двадцятому…

Сонце розігнало хмари, зависло над самим островом і гарячим, мов розплавлений свинець, промінням палило землю.

— Є ще патрони? — запитав Рязанов у Костюка.

— У мене три…

— А в мене п’ять, — відповів і собі Назаров.

— Ну, і в мене три. Приготуйте гранати і візьміть мої… Рука — не докину… — показав він скривавлену долоню.

— Давай! — ледь устиг сказати Назаров і відразу ж, навіть не зойкнувши, упав на дно окопу:

Фашисти знову піднялися в атаку. Костюк старанно прицілився й вистрелив раз, удруге, втретє…

Раптом він почув за спиною відчайдушне й протяжне: “Три-май-ся!..”

Оглянувшись, побачив, як Рязанов неприродно опустився на коліна, тримаючись руками за скроні. Самими очима він прощався з Костюком, а крізь пальці проступали червоні струмини крові.

Костюк рвучко вхопив у руки гранати й так же рвучко вискочив з окопу. Останнє, що він подумав, коли на нього накинулись фашисти: встигнути висмикнути кільце. Хоч з однієї…

Коли худий білочубий хлопчина закінчив свою розповідь, усі довго мовчали. А Іван, уважно дивлячись на присутніх, помітив: усі вони дуже схожі на Бондаренка, Костюка, Назарова, Полковенка, Бекмухамбетова, Коченяна, Рязанова. Недитячим своїм розумом він здогадався, як боляче їм було слухати його.

…Того дня всі вечірні газети повідомили, що троє істориків не повернулися із службового відрядження у двадцяте століття. Вони загинули там у боротьбі з фашизмом.

Ігор Росоховатський

ЦІННИЙ ВАНТАЖ

І

Траурний стяг полум’я звився над крилом літака. Ян круто поклав машину набік, намагаючись збити полум’я. Він спочатку повів її у віражі, рвонув угору, потім знову — вбік і вниз.

Ніщо не допомагало.

Ян відчув, що він от-от задихнеться від диму. Час було стрибати з парашутом. Інакше…

Він вагався. Очі його, наповнені слізьми, прикипіли до пульта. Тільки-но Ян подумав про парашут, у пам’яті зринула табличка з двома літерами “С-Л”, що була закріплена на вантажі.

— Цінний вантаж, — мимохідь сказав юнак, який керував навантаженням.

Він навіть намагався пояснити, для чого призначені ці суперцентрифуги типу “Л”. Але Ян зрозумів лише те, що вони потрібні київським ученим для виділення якоїсь речовини із зруйнованих клітин. Потім її будуть вивчати.