Читать «Атланти з планети Земля» онлайн - страница 94

— Який у біса шульга?! Який собака?! Який ще там острів Барбадос?! Що за нісенітницю ви верзете!.. Господи, куди я попав? Учора я залишив тут полагодити люльку. Не знаю, що ви мали на увазі, кажучи “готове”, але я в будь-якому випадку хочу її забрати.

Я дістав з-під подушки люльку і подав її власникові.

— Стривайте, а як же місіс Бішоп, дівоче прізвище Гровер? — наполягав Холмс. — Особливі прикмети: середня на зріст, темноволоса…

Незнайомець заплющив очі.

— Тобіасе, — сказав він, — а ти що робиш у цьому… вертепі? — Забери мене звідси…

— Як, невже ви знайомі? — зрадів мій друг.

— Бачте, — розгублено почав Грегсон, обхопивши за талію старого, коли той поточився. — Це мій батько. І я, здається, розумію, в чім річ. Ви, тату, переплутали адресу. Майстерня, де лагодять люльки, знаходиться не на Бейкер-стріт, № 221-б, а на Бейкер-стріт, 221-а… Тож ходімо звідси, тату, і не будемо заважати цим джентльменам…

…Здається, я не був так приголомшений після своєї прикрості, як після холмсівської. Решту дня я нестямно протинявся по дому, намагаючись збагнути причину невдачі мого друга.

Холмс теж мовчав, гріючись біля каміна. Коли за вікнами посутеніло, він підійшов до мене і поклав мені руку на плече. З грудей у нього вирвалося зітхання.

З перев’язаною рушником головою до кімнати зайшла місіс Хадсон. Компрес її нудотно смердів оцтом.

— Ну як? — тихо спитала вона у сищика.

— Угу, — кивнув він і звернувся до мене: — Уотсоне, ви славний хлопець. Один наш спільний знайомий, до речі, його звуть Шерлоком Холмсом, не помилився, назвавши вас другом…

— Ех, слід було б, звичайно, після останніх подій підвищити платню за кімнати, — лукаво всміхнувшись, мовила квартирна хазяйка, знімаючи компрес.

— Дозвольте ж дати вам пораду, — вів далі Холмс. — Не вірте жодному слову з того, що пишуть панове фантасти.

Чоловік, який сказав це, смикнув себе за вуха, і з його обличчя спала маска Холмса. Переді мною стояв професор Моріарті.

Місіс Хадсон, проробивши те саме, обернулася спочатку в Холмса, а потім в Уотсона…

Професор першим увійшов у стіну. А колишня місіс Хадсон затрималася рівно на стільки, щоб повчально мовити:

— Справді, не беріть близько до серця того, що пишуть усякі престидижитатори в своїх опусах!!

Я доторкнувся до шпалер у тому місці, де щойно зникли мої співрозмовники. Стіна була тверда, суцільна. На підлозі валялося кілька безформних різноколірних клаптів, їхні обриси поволі танули…

Я знав, що коли визирну у вікно, то побачу під хмарами дві цятки, що відлітають далі й далі. Прошиваючи сирий норд-ост, вони зараз линуть над Нельсонівською колоною і губляться в сутінках…

— Дзеркало! — крикнув я.

Але в домі ніхто не відгукнувся.

Примечания

1

Сер Хейр Джон — відомий британський актор XIX ст.