Читать «Херем» онлайн - страница 51

Це було, очевидячки, визнано за добрий знак, отож невдовзі нагодилися і розбійники на чолі зі страшнуватим на вид – кострубатий рубець через око – проводирем Барбою. Маззакін щиро тішився видужанню своєї знахідки, Барба ж зиркав з-під лоба, натякаючи, що слід подбати про власну безпеку, а ще ліпше – прилаштувати порятованого до якоїсь користі. Проводир боявся, що той, щойно набравшись сил, дасть драла, а чи й військо приведе до їхнього сховку, отож вигнанцеві було запропоновано присягтись найстрашнішою клятвою, що не покине ватаги. Асата заприсягся з легкою душею, хоча обіцяні кари – роздирання скаженими гемалями, приміром, здалися йому трохи кумедними. Що ж до користі, то Асата невдовзі придався-таки своїм рятівникам, порадивши зручне місце для засідки при дорозі, що нею їхатиме Ір-Оламський митар у супроводі царської варти – сам винен, зрештою, бо ж усім відомо, що порядний люд у митарі не йде.

Скоро розбійники почали брати його із собою, і на певний час життя Асати стало черговістю засідок, галасливих наскоків, перемовин, зрідка – сутичок з караванним супроводом, а межи тим – пиятик та бездіяльного поневіряння пустелею. Іноді вечорами, коли бракувало вина для веселощів, його просили оповісти про життя та порядки в Зам-Арі та Ір-Оламі, зокрема ж, про походеньки навісного Набі. Асата вже не намагався привласнити славу свого химерного двійника, ба навіть діставав певну нездорову втіху, вигадуючи дедалі неймовірніші пригоди. Розбійників це не бентежило, уже радше їхній сумнів викликала би правдива історія; хіба тільки Маззакін позирав часом з подивом, пригадуючи, либонь, їхню розмову на Узвишші.

З віддалі Кривого Узгір'я здавалося, що Асата-Набі остаточно перетворився на героя байок при вогнищі, однак його вченню ще судилося наробити лиха у Нижній Землі, що аж відгомін його докотився до пустельного сховку вільної ватаги. Цього разу, щоправда, Асата був зовсім ні до чого.

Спершу ніхто навіть і не здогадувався, в чому річ, хіба частіше доводилось ватазі блукати пустелею, переховуючись від каральних загонів царського війська. Тут уже Асата придався їм як ніколи доти, бо коли б не його знання старих доріг та козячих стежок у скелях, ватазі скоро настав би край – такими ретельними та невідчепними невідь-чого поробилися царські вояки.

Лише згодом, крадькома пробравшись до Єріхни, аби збути награбоване, Маззакін дізнався про нове зачинання царського дому Ір-Оламу: Нижня Земля запропонувала Верхній спільно придушити заколот у Зам-Арі, а по тому взялася вичищати власні володіння від всілякої нечистоти. Коли раніше закони про обрядну чистоту викликали подив, то зараз доходило до дурного – тепер карали на горло тих, хто, приміром, вбирав одежу, котрої торкалась повія, чи вживав горщик з-під масла для приготування м'ясної юшки. То що казати про злочинців зі злидарями – тих навіть не питав ніхто про чистоту одягу чи обставини останньої трапези.