Читать «Херем» онлайн - страница 47
Марина Соколян
– Маззакіне, ти що, заснув? – обурився відсутністю нестямної втіхи нічний рятівник. – Ходімо, ну?!
– Мусимо взяти його, – кивнув рятований на тіло неподалік. – Він – Асата-Набі!
Розбійник Барба з Кривого Узгір'я нахилився глянути.
– Ким би він не був, хлопче, ми йому вже нічим не допоможемо.
Маззакін намагався пручатись, але вірні товариші, перезирнувшись, скрутили дурного і спільним зусиллям закинули на стіну, а з другого боку вже дружніми стусанами привели до такої-сякої тями.
Отож зрештою він порятувався з Узвишшя, хоча якась частка Маззакіна-розбійника назавжди лишилась позаду.
* * *
Здається, я не міг приголомшити їх більше, навіть коли б заходився зараз виконувати танок з покривалами. Гнівно зведені брови, стиснені до білих кісточок пальці – краса та й годі.
– Щось я не збагну, – сичить Сеной. – Це ж треба було всю ніч водити козлячі танці замість сказати, що злодій давно вже сконав?!
– А я казав, слухати треба було! – зловтішаюсь. – Я ж відразу сповістив, що не певен, чи той досі ще живе!
Fie в силі непорушно терпіти наругу, Сенгелаф підхоплюється з місця.
– Як же не певен, коли бачив його смерть на власні очі?!
– А я не йняв очам віри! От і не певен!
Сенгелаф розпачливо сплескує руками.
– Сенсеною, ну що з ним робити?! Скільки часу згаяно…
Старий супиться невдоволено.
– Сядь.
Форкнувши, наче норовистий кінь, Сенгелаф присідає на краю колоди. Аж мені цікаво стало, що ж таке має на гадці старий мудрагель.
– Зважмо, шановні, – поважно і, мабуть, не до мене звертається Сенсеной. – Зважмо на джерело відомостей, з якими мусимо мати справу. Досі ми не мали вагомих підстав вірити нашому гостинному господарю, отож немає підстав вірити і зараз. Вигадкою та облудою можна було б, не вагаючись, назвати кожне слово цієї невтішної оповіді, коли б не деякі обставини, пов'язані зі стратою Асати.
– Які це? – дивується Сеной. – Тридцять скорпіонів кого завгодно зі світу зведуть!
– Та ні, – метикує Сенгелаф. – Колодязь? Я чув про це…
Сенсеной поважно киває.
– Чув… Авжеж, нічого, окрім як чути, нам не траплялося. Мова про таємниці такого порядку, про які… навіть не певен, чи можна говорити.
Сенгелаф по-юнацьки захоплено блимає оком.
– Ми вже про це говоримо, зваж!
– Справді, – зітхає Сенсеной. – Отже ж так. Йдеться про
– З'єднував?! – сахається Сеной.
– Херем та Шеол?! – нажахано підхоплює Сенгелаф. – Як таке може бути?
– Оце ж, – киває Сенсеной, – нам із вами навіть говорити про це не годиться. То звідки ж може знати таке простий волоцюга?
Трійця звертає на мене свої променисті погляди. Ой, ні, доста вже з мене янгольського товариства!
– А що я? – обурююсь. – За що купив, за те й продав! Тямлю я в тому! Та мені ваші святі таємниці до одного страмного місця!
– Нахаба! – хитає головою Сенсеной.
– Хамлюга! – зневажливо додає Сенгелаф.
– Шмат псячого… – завзято починає Сеной, але:
– Тшш, – смикає його старий.
