Читать «Херем» онлайн - страница 32

Сенсеной обурено смикає молодшого товариша за рукав хітона. Сенгелаф ніяково щулиться, вгрузаючи у темінь. Ану стривай, мій хороший…

– Вона була прекрасна, пане мій, – кажу, – адже жриці Авіви в час провадження обряду втілюють богиню, яка розкриває обійми світові, занурюючи його у свою гостинну, жагучу…

– Та доста! – вибухає Сеной.

– Дійсно, до чого це, Маззакіне? – лютиться Сенсеной.

Ха. Отака вона доброчесність, коли її колупнути! Трійця намагається не дивитись один на одного.

– Отож… е-ее… обряд… мав місце? – нарешті дає собі раду Сенсеной.

– А ви гадаєте, я стояв при тому з каганцем?

Знову мить мовчазного ніяковіння.

– Це важливо. Адже обряд має силу угоди, – Сенсеной говорить так, мовби ковтнув мокрицю і зараз плюне. – Якщо обряд відбувся, визначена плата повинна бути внесена. Навіть закони Вакіля на її боці.

– Що ж вона попросила? – гидливо питає Сеной.

– Зробити її царицею? – шепоче Сенгелаф.

– Гмм, – невже ж це Сенсеноєві забракло слів?

А і правда. До чого ж тут Асата-злодій, коли святі закони обкрутили самі себе? Заприсягся – виконуй; і добре ще, що кдеша не попросила чого цікавішого.

– Він однаково не мав права цього робити, – не здається старий.

– Що, спати з повією? – дивуюсь я. – Нема такого закону, Сенсеною.

Він люто зиркає з-під насуплених брів.

– Дозволь мені висловити сумнів з приводу доречності тлумачення законів дорожніми волоцюгами.

Ти бач, який ввічливий. Ну нехай.

– Згадаймо прокляття Ази та Азля.

Сенгелаф дратівливо вовтузиться на своїм краї шорсткої пальмової колоди – вже не вперше, либонь, згадують при нім байку про Азля та Азу, страмну історію про те, як двійко янголів спокусилися жрицями, і світло Херему змішалося, наче кров розпусних родичів… Ніхто не знав, що так станеться. Ніхто не знав, що з того вийде. А Шеол збагатився тоді двома вигнанцями, які так до пуття й не збагнули, за що ж їх, власне, покарано. Зрозуміло тепер, куди закидає хитрий Сенсеной. Але до чого тут це?

– Коли це, – дивуюся, – мерзенний злодій зазіхав на янгольські ранги?

Старий вагається. Справді, скажеш таке і чекай громовиці за блюзнірство.

– Нам, – нарешті зважується він, – невідомо достеменно, що відбувається з тими, кого вигнано з Херему.

Ну? І що ж, власне, в черговості ганьба-поневі-ряння-смерть викликає вельможний сумнів? Мовчить моя негадана трійця. Чи ж не тому, що боїться смертним страхом достеменно про це довідатись?

– Але ж уявімо, – уриває мовчанку Сенсеной, – уявімо, що Асата зберіг був рештки світла Херему у своїй мерзенній душі. Тож обряд зі жрицею Авіви в такому разі рівнозначний гріху кровозмішення, одному з трьох смертних гріхів, про які говорив Йоханана.

– Пролиття крові – другий, – жвавішає Сеной.

– Поклоніння Шеолу – третій, – розгублено додає Сенгелаф. – Але ж хіба цей Асата мав щось до діла з Мовчазною Ямою?

Сенсеной переможно озирає супутників.

– А де ж, по-вашому, вікує нині Проклятий?

Гості мої наполохано роззираються, неначе страхітний Малхі, розчепіривши ікла та пазурі, зараз-ось виплигне з кущів. Сеной навіть за різака схопився. Ні, ну сміх та й годі.