Читать «Херем» онлайн - страница 31

– Ти бач! – глузливо мовив він. – Гарного ж захисника ти надибала собі, сестричко! Все гаразд! – гукнув він до візника, що змучився весь, не знаючи, чи втручатися йому в панські забави.

Беларі неквапом озирнув зухвальця, мовби дослухаючись до чутної лише йому розмови. Кивнув, надумавши.

– Пильнуй свій крок, Набі, – чи то порада, чи погроза в притишенім голосі вельможі.

Останній зневажливий погляд на зіщулену постать кдеші – і Беларі заскакує до коляски, наказуючи візникові вертатись до палацу.

Асата озирнувся. Сестра Беларі, блимнувши, опустила палючий погляд, у раптовій ніяковості запинаючись покривалом.

– Ти дозволиш мені зайти? – спитав Асата.

– Що даси мені, якщо ввійдеш?

Асата пирхнув. От уже кдеша… Навіть по звільненні від зловмисника не забувала дбати про свій обряд. Та чи має він що запропонувати?

– Все, що попросиш, сестро.

Обряд дозволяв таке рішення, даючи право жриці самій вибирати – тепер чи потім – плату на свій смак. Така обіцянка, проте, була до снаги хіба царю. Агарі усміхнулася – її новий знайомець дріб'язком не розкидався.

– Тоді прошу до мого дому, Асата-Набі.

Вона прочинила двері своєї домівки при храмі Авіви і провела гостя темними кімнатами, де лише на доторк впізнавався холодний мармур підлоги і тепле плетиво килимів.

– Запалити для пані свічки? – виникла з присмерку заспана служниця.

– Не треба.

Авжеж, усміхнувся до себе Асата, гріх – лише те, що діється при світлі. Варто лише згасити свічки, і сувора доброчесність недопильнує найцікавішого, а невидющий закон не скарає.

Агарі сіла коло вікна межи напнутими місячним сяйвом завісами. Обрис її обличчя сяяв, наче крайка леза.

– Беларі ен-Авед намагається підштовхнути царя до війни із Зам-Арі, – мовив Асата, – ти намагаєшся йому завадити. Царський дорадник і кдеша. Як так сталося, що ви – рідня?

Жриця скривджено гмукнула.

– Наша мати була рабинею в царському домі. Ми мали різних батьків, певна річ, однак ганьба єднає міцніш за кров… Він так їй цього й не пробачив. Він і сам собі не пробачив, здається. Він міг би бути царем, якби не вона.

– Авжеж, якби не вона, він би тим не журився, – глузливо докинув Асата.

– Ти знаєш, часом я мрію про це. О-о! Єдина розрада тої війни в тому, що іноземний стрілець, можливо, поцілить йому, осоружному, в око…

– Він кривдить тебе?

– Він… має владу робити зі мною все… все, що захоче. І його забаганки, повір мені, здатні викликати не лише страх, але й нудоту…

Агарі запнулася і, прикусивши вуста, задивилась у вікно. Біле покривало пелюсткою велетенської квітки ковзнуло додолу. Тамуючи тупій стугін крові, він підняв легке, наче павутиння, полотно. Вона спинила його поглядом – палким і затятим.

– Що я можу зробити для. тебе, Агарі?

Вона сумно всміхнулась.

– Хіба… хіба зробиш мене царицею.

Агарі гірко пожартувала, авжеж. Навряд чи вона вважала, що це можливо.

* * *

Добре, що тепер ніч, милосердно сліпа у своїм найтемнішім покрові. Бо інакше, підозрюю, сяяло б нині чиєсь обличчя полохливим червнем…

– А вона правда гарна була, Маззакіне?