Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 7

«Цікаво, що думає про це старшина, — міркував Федя. — Вийде щось із цього задуму чи ні? Спитаю, коли вийдемо з літака».

Але на аеродромі спитати Кудряшеві так і не вдалося. Моряк вийшов раніше і десь загубився в натовпі.

Розділ третій

ОСЬ ВОНО — МОРЕ!

Жовто-синій тролейбус мчить мальовничою долиною невеличкої річки Салгіра все далі й далі від Сімферополя. До моря, швидше до моря!

У відкрите вікно вривається теплий сухий вітер. Він приємно лоскоче обличчя, тріпає чубом, грається кінчиками піонерської краватки. Над вкоченим машинами шляхом, що аж вилискує на сонці, висить легкий серпанок.

Крізь нього йдуть назустріч автомобілі. Яких тільки тут нема! І «Волги», і швидкі «Запорожці», і трудяги-грузовики. Вряди-годи зустрічаються й іноземці — чехословацькі «шкоди», італійські «фіати», присадкуваті «мерседеси»… А дорога веде все вище і вище. — Он там, дивись, Ангарський перевал, — кладе руку Феді на плече батько. — У війну тут партизани били фашистів… А трохи далі, на тридцять восьмому кілометрі, стоїть пам'ятник. Там було поранено Кутузова в бою з турецьким десантом.

Євген Михайлович посміхається:

— Дивно воно виходить: з Києва ми з тобою долетіли за годину, а тут від Сімферополя до Ялти якихось дев'яносто з гаком кілометрів і ось мусимо витрачати стільки часу. Вертольотом було б уп'ятеро швидше.

— Мені більше тролейбусом подобається, — мовив Федя. — Хоч можна все роздивитись. Ми он у літаку летіли, а що бачили? Одні хмари, і землі не видно. Вже краще поїздом: за вікном то село, то ліс, то місто…

— Так ти ж сам хотів летіти літаком! — здивувався батько.

— Ну, хотів… — повів плечима Федя. — Думав, там цікаво, а воно нічого особливого: цукерками пригощають, лимонадом, — він пирхнув і зневажливо скривив губи: — Теж мені героїзм: пролетів як курортник! От колись було, як челюскінців рятували: хуртовина, морози, посадка на крижину… Оце я розумію! Чи взяти хоч би політ Чкалова через Північний полюс в Америку, а потім Громова…

Батько розвів руками:

— Бачу, ти знову за своє! Все тобі романтики не вистачає, жити стало нецікаво, нудьга діймає. Ніде себе проявити — все, мовляв, усе роблять машини, автомати. Чи не так?

Федя зніяковіло засовався на сидінні. Він відчув у голосі батька іронію і не знав, що відповісти.

— Воно звісно, — хитнув головою Євген Михайлович, — були колись великі географічні відкриття — нові невідомі землі, материки, архіпелаги, острови… Сходиш на берег, де ще не ступала нога європейця…

— Хіба не так? — не витримав Федя. — Ну, хіба не так?

— Звичайно, — широко всміхнувся батько, — куди вже там порівнювати якийсь сучасний океанський лайнер з прекрасними романтичними кораблями флотилії Фернана Магеллана. Одні тільки назви як звучать: «Трінідад», «Вікторія». Які ще там були?

— Ну, «Сан-Антоніо», «Консепсіон», «Сантьяго», — ображено буркнув Федя.

— Отож, отож… Ти зараз скажеш, що Колумб чи Магеллан зробили куди більше, аніж будь-хто з капітанів, які плавають на сучасних кораблях. Що ж, не буду сперечатися —..плуги мореплавців-першовідкривачів немалі, вони багато зробили для людства. Та тільки згодься, що давні каравели віджили своє і нема потреби в наш час піддавати людей тій небезпеці, яка чигала на моряків, котрі плавали у вутлих неміцних суденцях…