Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 25

Від болю і образи хлопчик заплакав і спробував вискочити з човна, та дужий удар жбурнув його назад. Вдарившись головою об борт, Федя знепритомнів.

…Кудряш опам'ятався і розплющив обважнілі повіки. Руки, скручені конопляною вірьовкою, затерпли. Голова і плече нестерпно боліли.

— Дивись, Педро, ожила твоя здобич! — почув він хрипкий голос. Говорили по-іспанськи.

— Признатися, ха-ха-ха, я вже побоювався, що плакали мої грошенята. Клянусь святою Мадонною, якби цей шолудивець не прочумався, я викинув би його за борт. Непогана закуска для акул, ха-ха-ха!

— А коли хлопчисько сподобається Кривому, тоді що?. Відбере як негреня…

— Каррамба! Ні, цього разу таке йому не вдасться. Так просто здобич я нікому не віддам. Згадай, тоді, коли я роздобув негреня, мене тіпала клята пропасниця. Кривому повезло: я тоді лежма лежав…

«Це не артисти! — жахнувся Федя. — Тоді хто ж вони? І чому весь час розмовляють по-іспанськи?»

Човен пристав до борту каравели. На носі, трохи нижче фігури бога морів, Кудряш прочитав напис іспанською мовою «Улюбленець Нептуна».

— Гей! — крикнув бородань. — Позасинали, іроди, вино смокчете чи в кості ріжетесь?

Через борт каравели перехилився товстун у потертому зеленому кафтані, що був одягнений просто на голе тіло. На голові синій ковпак. Втупившись маленькими очицями, що позапливали від жиру, він позіхнув і, чухаючи груди, ліниво спитав:

— Чого горланиш, контрмаестре? «Контрамаестре… контрамаестре… Стривай, це ж за часів Колумба так називали корабельних майстрів!»—Феді стало душно. Думки попереплутувались у голові.

Минуло кілька хвилин, а на палубі все ще ніхто не з'являвся.

— На твоєму місці, Педро, — мовив один матрос, — я гарненько провчив би цього Тюленя, щоб був повороткіший…

— Ти ж знаєш, Альфонсо, що від моїх кулаків у його пащеці вже не один зуб вилетів. Луїса давно б час підвісити до реї, та тільки нема в нас іншого конопатника.

Тим часом з'явився товстун Луїс і з ним двоє заспаних матросів. Вони спустили за борт мотузяну драбину і линву, якою швидко повитягали на палубу барила з водою.

Педро, зваливши на плечі Федю, піднявся па каравелу і, важко сопучи, кинув його на бухту просмолених канатів. Коло них швидко зібрався натовп. Поява Феді викликала загальну зацікавленість. Одні дивилися на хлопчика як на зайду з іншого світу, інші вже встигли помацати Федині черевики, штани, куртку, піонерську краватку…

Луїс хотів було зазирнути в рюкзак, та Педро стукнув його по потилиці:

— Не твоя пожива, не чіпай. Посипались запитання:

— І де ти роздобув, Восьминоже, оце опудало?

— Везе ж йому! Як тільки він умудряється знаходити здобич? Здається, на цьому острові ні душі живої не було, а вернувся не з порожніми руками…

Задоволений увагою матросів, Педро тільки посміхався.

— Сеньйори, не можу збагнути, що за одежа на цьому хлопчиську? — озвався хтось басом. — Дідько його зна, з яких він земель!

— Ану, Восьминоже, розв'яжи його, — мовив Луїс, — він, мабуть, і на ногах не встоїть.

Педро розв'язав хлопчикові руки.

Федя був немов у тумані. Події дня здавалися йому нагромадженням якихось кошмарів. Ще вранці він був у чудовому настрої, подорожував з батьком і навіть у гадці не мав, що його так от ні за що ні про що відлупцюють, зв'яжуть і повезуть, щоб продати в рабство… Яка нісенітниця! Рабства давно вже нема…