Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 24

Заскрипівши днищем об гальку, човен ткнувся носом у берег. Матроси взяли на плечі барила і подалися до річечки, що плюскотіла, вливаючись в море.

В човні залишився бородань у тюрбані.

«Видно, кіно знімають, — вирішив Федя. — От здорово! Цікаво, що це буде за фільм? Мабуть, щось із часів Колумба або Магеллана… А може, про піратів? Ну звичайно ж! І каравелу спеціально збудували, і самі он у середньовічні костюми вирядились. Добре, що я зустрів їх, — підкажуть, де я зараз. Легше буде тата відшукати».

Скинувши на плече рюкзак, Федя мерщій подався до човна.

Затулившись від сонця рукою, бородань дрімав. Обличчя його від правого ока до рота перетинав сизаво-багряний шрам. У лівому вусі була велика, у формі півмісяця срібна серга. Голі волохаті груди вкривала татуїровка. Чого тільки там не було! І сирени, і наяди, і тритони, і крилатий морський дракон, і каравела, що мчала на хвилях, і якорі та схрещені шпаги…

На жовтому шкіряному поясі з мідною пряжкою в піхвах, оздоблених коштовним камінням, — кривий турецький ятаган. Шовкові шаровари такі брудні і засмальцьовані, що навіть важко було сказати, який колір мали вони спочатку. На ногах червоні без підборів сап'янові чув'яки із загнутими догори носками.

Правду кажучи, Федя спершу аж злякався, та, згадавши, що перед ним артист кіно, промовив:

— Добридень, дядю!. Даруйте, що потурбував вас… — хлопчик не знав, як краще почепити. — Розумієте, тут така річ… Ми з татом подорожуємо… Я хотів сфотографувати грифа…

Бородань нехотя розплющив одне око і сердито втупився в Федю. Той зніяковів і вже збирався було ще раз вибачитись, але тут бородатий вилаявся по-іспанськи.

— Чорт забирай! — вигукнув він. — Я тільки-но було задрімав, а ти, негіднику, розбудив мене!

Його лайка прозвучала так природно, що Федя з захватом подумав: «Заслужений артист, щонайменше, а може й народний. Оце так гра! Прямо як справжній середньовічний морський вовк».

Бажаючи показати, що йому зрозуміла мова моряка, Кудряш промовив, уже по-іспанськи:

— Пробачте, дядю, але я хотів…

— Ха-ха-ха! — загримів бородань. — Скільки блукаю по морях-океанах, а тільки оце дізнався, що нечистий послав мені небожа! Ха-ха-ха! — І поманив пальцем: — Ану, лишень, підійди до мене, племінничку!

Федя, усміхаючись, підійшов до човна. Несподівано бородатий скочив з місця і міцно вчепився хлопчикові в плече.

— Хвала святій Мадонні! Не забуває грішника Педро! Гарна здобич припливла до моїх рук. Не менше п'яти золотих дублонів дадуть на ринку рабів! Буде за що промочити горлянку!..

— Дядю, мені боляче! — закричав Федя, на очах його виступили сльози. — Що ви робите? — він спробував вирватись, але бородань підняв його в повітря і кинув на дно човна.