Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 18

— Які?

— Ну як тобі сказати? Пливеш і все наперед знаєш, ось тут тобі, будь ласка, мис Горн, а тут ревучі сорокові… Тут течія Куросіво… Там дмуть мусони, а там пасати… Ось Гавайські острови, Маршаллові, Каролінські, Маріанські або Фолклендські… Словом, усі материки давно відкрито, нема незвіданих морів, кожен острівець… та що острівець! Атол і той нанесений на карту, має свою назву. Вся Земля сходжена-переходжена, досліджена вздовж і впоперек… Інша річ — Місяць, туди б махнути! Відкрити щось цікаве, невідоме. Здорово! Уявляєш, як звучить: кратер Федора Кудряша, хребет Кудряша… — розмріявся Федя. — Е-ех, не поталанило мені! Доки я виросту, люди побувають і на Марсі, її до Венери злітають. Може, й усю Галактику облетять!

— А ти уявляєш собі, що таке Галактика? — глянув на Федю батько. — Це щонайменше сто п'ятдесят мільярдів зірок. Щоб перелетіти Галактику з краю в край, світловому променеві потрібно сто тисяч років. А ти знаєш, яка. швидкість світла — триста тисяч кілометрів за секунду! Тисячоліття минуть, доки люди дослідять Галактику… Я в твої роки теж мріяв стати знаменитим мандрівником — моряком або пілотом…

— Невже? — здивовано подивився на батька Федя. — Чому ж ти не став?

— Захопився іспанською мовою. Але любов до подорожей, до зміни місць залишилась, напевно, на все життя… А книжок про мандри скільки я перечитав! І про Амундсена, і про Сєдова, і про Шмідта, і про Пржевальського, Арсеньєва, Семенова-Тянь-Шаньського…. І теж мені здавалося в юні роки, що надто пізно я народився і на мою частку нічого не залишилось… А ти поглянь, що робиться зараз навкруги. Люди штурмують атомне ядро, розбивають його на скалки, вивчають елементарні частинки. Люди здійснюють грандіозне будівництво, змінюють до невпізнанності Сибір, Далекий Схід. Вічна мерзлота, тріскучі морози, а люди добувають нафту, газ, проводять високовольтні лінії, кладуть нафто-й газопроводи. Скільки завдань і проблем, ставить перед нами буквально кожен день! Ось ми з тобою говорили про космос. Там на нас чекають нечувані відкриття, про які ми зараз навіть уявлення не маємо…

Євген Михайлович підкинув сушняку в багаття. Яскраве полум'я метнулось догори, застрибало, бухаючи білим димом та розсипаючи червоні іскри.

— Ти, мабуть, чув про академіка Володимира Опанасовича Обручева?

— Так, — жваво відгукнувся Федя, — я читав його «Плутонію» і «Землю Санникова».

— Так от академік Обручев, надзвичайно енергійна людина, славетний геолог і мандрівник, вже незадовго до своєї смерті звернувся до молоді з листом-заповітом. В ньому він писав про проблеми, які треба розв'язати людству в третьому тисячолітті. Він казав, що людина мусить жити довго, щонайменше сто п'ятдесят — двісті років, природа дала їй на це повне право. Але для цього треба ліквідувати всі хвороби, винищити мікробів, які передчасно зводять у могилу мільйони й мільйони людей. Це — грандіозне завдання для медицини. Наступна проблема — приборкання сил природи, енергії сонця, вітру, підземного тепла, треба примусити їх служити людям… Знешкодити остаточно й назавжди стихійні лиха: урагани, повені, вибухи вулканів, землетруси… А які чудові перспективи відкрилися б перед людством, коли б навчились ми, як радив покійний Обручев, керувати погодою і кліматом! Сидить собі оператор за пультом і регулює вітри. Де треба, створює ясну погоду, а куди треба, насилає дощ або сніг.