Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 127
Веніамін Юхимович Росін
Опинившись у воді, Федя ледве встиг ухопитись за колоду, що пропливала мимо. Рядом промайнуло перекошене від жаху обличчя Луїса. Він благав про допомогу. Вчепившись за барило, бовталися Габріель і Альфонсо. Перекинутий догори дном баркас обліпили Адальберто, Дієго, боцман, Доменіко… Федя озирнувся і побачив Ніанга. Той безпорадно бив по воді руками, намагаючись утриматись на поверхні.
Кудряш поспішив йому на допомогу, але велика хвиля накрила його з головою, відірвала від колоди, жбурнула кудись убік. Усе закружляло перед очима в зловісному зеленому світлі…
* * *
Федя опам'ятався, через силу підняв обважнілі повіки, не. розуміючи, де він і що з ним. Над головою безхмарне голубе небо. Якась пташка непорушно висіла у високості. «Жайворонок!» — промайнуло в голові.
— Як ти себе почуваєш, Федюню? — неначе здалеку, долинув чийсь співчутливий голос.
«Федюню!» Так називав його лише тато. Федя повернув голову і ніби крізь пелену туману побачив батька, що схилився над ним.
— Ну як, тобі вже краще?
Хлопчик заплющив очі. Що це? Галюцинація? Щойно він був на каравелі, а зараз чомусь поряд батько…
— Коли б ти знав, Федюню, як я налякався! Ти потрапив у підземелля, а там сірководень… От і втратив свідомість. Добре, що я тебе швидко знайшов і виніс на повітря… Не плач, все вже позаду. Нічого страшного нема…
…Повернувшись з Криму, Федя розповів друзям про свою одіссею в шістнадцяте століття. Декому з хлоп'ят сподобалась ця дивовижна історія, де в кого викликала недовірливі посмішки. Та найголовніше — сам Федя більше не шкодував, що живе в наш час, а не в далекому середньовіччі.