Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 126

— Погляньте, — з гордістю кивнув він на повний кошик черепашачих яєць. — Бачите, скільки зібрав? Я їх так приготую, що пальчики оближете.

Почулись постріли. Федя здригнувся.

— То наші полюють, — спокійно пояснив Луїс.

Скоро з лісу вийшли мисливці. Обличчя в них сяяли. І не дивно. Полювання виявилось на рідкість вдалим: три броненосці і з півсотні агуті — золотистих зайців.

Баркаси, навантажені барилами з водою і мисливськими трофеями, повільно відійшли від берега.

Острів розчарував Федю, і залишив він його без усякого жалю. Не таким, зовсім не таким уявляв він собі тропічний ліс. «Наші ліси куди кращі,— думав Кудряш, — хоч і немає в них усяких цих екзотичних штучок…»

І якось самі собою постали перед очима ліси й діброви рідної Київщини, тихі річки, широкі заливні луги, неозорі, наче море, степові простори з хвилястими хлібами. А які чудові навесні біло-рожеві квітучі сади! А зима… Невже йому так ніколи й не доведеться в погожий зимовий день походити на лижах по припорошеному снігом лісі серед високих сосон, струнких ялинок, помилуватися жовтогрудими синичками, красунями снігурами?

Баркас підійшов до каравели. По мотузяному трапу Федя піднявся на палубу. Зайшов до каюти, сів на скриню, задумався. Згадались тато, мама… Федя не витримав і гірко-гірко заридав.

ЕПІЛОГ

Поповнивши запаси води, провізії і палива, повеселілий Дієго наказав підняти якір. Поліпшився і настрій матросів. Тільки одного Федю охопила якась апатія. Він не хотів ні з ким зустрічатися і годинами мовчки просиджував де-небудь у глухому кутку, на самоті із своїми невеселими думками. Туга за рідними, за домівкою, за шкільними товаришами оволоділа ним.

Це бачив Ніанг і намагався, як тільки міг, розрадити, підбадьорити друга. Але Федя нічого не міг зробити з собою. Це вже був не той Федя. Іншими очима дивився він на довколишній світ і нещадно картав себе. Який він був наївний, коли, по суті, відмовлявся від завоювань людства, добутих ціною неймовірних зусиль і навіть жертв! Звісно, прямо він не казав, але виходило: геть електричну лампочку, хай живе каганець! Не потрібні автомобілі, літаки, електровози — їх замінять коні, мули, верблюди… Не потрібні радіо, телефон, телеграф! Краще хай буде голубина пошта… Не треба телебачення, радіолокації… «Яке безглуздя! — не міг заспокоїтись Кудряш. — Так, захоплюючись середньовіччям, чого доброго дійдеш до того, що станеш прославляти бронзовий або й кам'яний вік… Ех, зібрати б зараз усіх хлопців і дівчат, що скаржаться на нудьгу, на те, що їм романтики не вистачає, я б знайшов, що їм розказати…»

Сильний поштовх звалив Федю, і тут же почувся скрегіт і тріск.

— Іржавий якір тобі в бік! Куди дивився? Ти посадив каравелу на підводну скелю! — гнівно закричав Дієго і навідліг ударив Альфонсо. Капітан сам схопився за руль.

Знову оглушливий гуркіт. Затріщав, розламуючись під ударами хвиль, корпус каравели. Розриваючи ванти і вітрила, впали щогли… За хвилину-другу каравела розвалилась.