Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 103
Веніамін Юхимович Росін
Матроси по чім світ кляли Гуго. Під наглядом боцмана вони безперервно тягали відрами морську воду, з якої Гуго нібито добував золото.
Навіть ночами до світанку в каюті алхіміка горіло світло. Тільки перед заходом сонця хвилин на двадцять дозволяв він собі подихати свіжим повітрям. Заклавши руки за спину, у своєму незмінному наглухо застебнутому чорному камзолі, Гуго повільно прогулювався по палубі, щось нашіптуючи собі під ніс. За ним пильно наглядав Доменіко.
Зустрічаючись з Федею, алхімік церемонно розкланювався. На блідому обличчі його спливло щось схоже на усмішку. Всім своїм виглядом він показував, що між ними, власне, нічого серйозного не сталося. Тільки в глибині очей ховалася злість.
Кудряш був певен, що Гуго нічого не забув і при нагоді спробує нагадати про себе. Ще одна думка тривожила хлопчика. Федя гадав, що після розмови з Доменіко капітан захоче поговорити з ним, але Дієго чомусь уперто мовчав. Хоч зовні його ставлення до хлопчика не змінилось.
Всі ці дні погода була сприятлива для плавання, дув попутний вітер, і каравела йшла на всіх парусах. За підрахунками Адальберто за добу вона пропливала десь до ста двадцяти миль.
…Ледве прокинувшись, Федя й Ніанг у першу чергу оглянули вхід у носову надбудову. Знака Риби не було. І тут хлопці віч-на-віч зіткнулися з Дієго. Це не здивувало Федю: капітан по кілька разів на добу заходив до Гуго, цікавлячись, як просуваються досліди по одержанню золота за допомогою філософського каменя.
В цей час у каюті Гуго щось загуло, зашипіло. Запахло сіркою.
Дієго самовдоволено всміхнувся.
— Трудиться, шельма, нарешті по-справжньому взявся до діла. Старий-старий, а жити хоче… Давно б час було його настрахати… Сьогодні, здається, четвер? І, як гадає Гуго, можливо, вже сьогодні він одержить перше золото. Не бажаєте, герцог, разом зі мною навідатись до алхіміка?
Федя ахнув: «Невже в нього таки справді щось виходить? Може, він дійсно відкрив спосіб одержання золота з морської води?» Забувши про ворожість до алхіміка, Кудряш слідом за капітаном зайшов до каюти.
Спершу Федя нічого не розібрав. В каюті стояв їдкий сірий дим. Дієго закашлявся.
— Як ти тут сидиш? — він палицею відчинив двері. Війнуло протягом. — Ну, скоро вже?
— Можу вас порадувати, ваша милість, щойно добув філософський камінь! Ось він! — вузлуватими худими пальцями Гуго взяв з полиці невелику посудину. На дні її тьмяно поблискував чорний камінець завбільшки з горошину.
«Схоже на антрацит», — подумав Федя.
— Щось дуже він ' маленький, — з жалем сказав Дієго.
— Це перша проба. Далі піде краще. Важливо, що я домігся успіху, відкрив секрет.
Дієго простяг руку, щоб витягти з посудини камінь, але Гуго збентежено закричав:
— Зупиніться! Це небезпечно! Якщо ви доторкнетесь до каменя, він одразу втратить свої магічні властивості! Навіть банку чіпати не можна. Філософський камінь тим і відрізняється від інших каменів, що визнає тільки одну людину — свого творця.
— Чи ба? — здивувався капітан. — Я й не знав… А коли ж буде золото?