Читать «Дивовижна одіссея Феді Кудряша» онлайн - страница 102

— А ще мені казав Альфонсо, що їх високість герцог зовсім не герцог, а чарівник…

— А звідки Альфонсо про це дізнався?

— Не знаю…

— Швидше за все йому таке нашептав Гуго. Він мені вже всі вуха прогув, що герцог чародій. Для мене це не новина.

— Вам видніше, ваша милість. Тільки хіба може звичайний смертний робити так, як робить герцог? — переконано сказав Доменіко. — Дайте мені торбу золота але я не зможу викликати бурю. А він викликав її серед ясного дня… А чарівні палички? А залізні банки з їжею?.. Де це бачено, щоб у банках зберігалась їжа? Знову ж таки — солодкі камінці… І дружить з чорношкірим… Повірте, це неспроста. Він водиться з нечистою силою, може, і з самим Люцифером…

— Припустимо, що це так. Тоді поясни, навіщо раптом герцогові знадобилась моя каравела? Попроси він Люцифера, той десять, сто таких каравел дасть йому.

— Це вже я не знаю, судіть самі, ваша милість.

—І ще. Якщо він чародій, то йому раз плюнути — всіх нас зачарувати—і тебе, і мене, і Гуго… Він би миттю перетворив старого ну, скажімо… в пацюка. А герцог же цього не робить… Бреше Гуго, із злості й заздрощів наговорює. Іди й пильно стеж за алхіміком. Тільки дивись не лови гав, а то обкрутить нас старигань круг пальця і змиється разом з золотом… Та й за герцогом наглядай про всяк випадок… Може, він і справді з Люцифером знається?

—І ще одне, — мовив Доменіко, — зовсім забув… — він щось тихо зашепотів. Федя приклав вухо до дверей, але так нічого й не почув.

— А не брешеш? — строго спитав капітан. — І по дну морському може ходити, і літати, як птиця?

— От хрест святий! Так і сказав. Спитайте в сеньйора Адальберто або в Хуана.

«От, негідник, цей Доменіко! — обурювався Федя. — Все перекрутив, переінакшив. Хіба я казав, що можу літати й ходити під водою?.. Ось тобі маєш — поплатився за свій довгий язик».

— Ну, гаразд. Іди. Я поговорю з Адальберто й Хуаном.

Федя мерщій відскочив від дверей.

Розділ двадцять сьомий

ЗОЛОТА ПЛАТІВКА

Минуло п'ять днів, відколи Федя дізнався про змову, що її готували Гуго і Педро. Хлопці пильно стежили за змовниками. Вони поклали собі як правило рано, вдень і ввечері оглядати двері носової надбудови. Але умовного знака—двох дужок в різні боки з перекладиною посередині — не було. Та й самі Педро і Гуго поводились дуже обережно. Вони не заводили ніяких розмов, більше того, навіть уникали зустрічей. І збоку могло здатися, що вони відмовились від свого задуму.

Педро неначе підмінили. Він не тільки безвідмовно виконував будь-які накази капітана й Адальберто, але й сам напрошувався на найтяжчі роботи. Змінив тактику і Гуго. Став до огиди ввічливим і люб'язним з усіма, аж до найзатурканішого матроса.

Цілі дні Гуго проводив у себе. Часом з його каюти долітав пронизливий скрегіт, брязкіт, шипіння; з-під дверей клубочився їдкий смердючий дим. Важким туманом розпливався він по каравелі, роз'їдав очі, викликав кашель. Навіть стриманий Адальберто залишив свою каюту в носовій надбудові й перебрався до капітана.