Читать «Вогняний вершник» онлайн - страница 25
Олесь Бердник
15
Над ракетою високо в небі кружляв лелека. Віктор показав поглядом на нього, всміхнувся.
— На щастя…
Президент поглянув, зітхнув.
— Так. На щастя…
Він подивився в очі Віктору. Дивився довго, лагідно, серйозно.
— Пам’ятай про Землю, синку. Не забудь…
Віктор мовчки кивнув.
— Земля дала тобі все, що могла. Корабель, розрахунки, наказ. Все інше — в тобі. Буде негадане. Буде надзвичайне. І зберегти пам’ять про звичайне дитинство земне в потоці надзвичайного — може, найважче. Тут — кордон тайни. Прощай, Вікторе…
Вони поцілувалися тричі навхрест, як це діяли одвіку діди й пращури перед розлукою. Розійшлися.
Віктор піднявся до ліфта, ще раз поглянув на білого птаха.
А коли космічний корабель у вихорі вогню піднявся в небо, президент тихенько промовив, усміхаючись сам до себе:
— Все гаразд. Пташенята відлітають у вирій. Все гаразд…
16
Віктор вів корабель услід за кометою. Вона розіслала пишного хвоста в зоряному полі, втікаючи від Сонця. Передній гострий промінь зник, зменшувалася й кома — голова світила.
Байдуже клацали автомати, зеленими змійками пульсували прилади. Надходив час зв’язку. Ласкаво заголубів екран. На ньому з’явилося обличчя президента. Старий вчений дивився на космонавта уважно, насторожено.
— Чи все гаразд, Вікторе? — почувся далекий голос.
— Так. Політ триває за програмою. Прискорення згідно з розрахунками. Почуваю себе нормально. Інформація передається на Землю без перешкод.
— Знаю…
Запала тривожна пауза. Потім знову ворухнулися вуста президента, поміж потріскуваннями розрядів карбувалися його слова:
— Не передумав, Вікторе?
— Ні, — важко сказав Віктор.
— Тримайся здорового глузду… що б не сталося. Відчуєш небезпеку — повертай назад.
— Без неї?
Президент одвів погляд. Не відповів. Екран погас. А ще через добу Віктор викликав для позачергового сеансу зв’язку вчених Космоцентру. Він схвильовано сказав:
— Комета — космічний корабель. У всякому разі — це штучний утвір. Він прискорює політ. Виходить за межі Сонячної системи…
— Вікторе, повертайся! — сказав конструктор. — Переслідування безглузде. Комета досягне субпроменевої швидкості, ти її не наздоженеш!
— Він може наздогнати її, — сказав президент. — Багатократним прискоренням…
— На це підуть всі запаси пального, — заперечив конструктор. — Він не повернеться назад. Накажіть йому вернутися…
— Ми не можемо наказувати, — тихо відповів президент. Він поглянув у вікно, на ясне блакитне дивоколо неба, зітхнувши, сумовито додав: — Він тепер вільний для суверенних рішень. Хай вирішує сам…
Тим часом радіохвилі донесли з космічної прірви відповідь Віктора. Він дивився в очі своїм учителям, друзям і щиро промовляв:
— Я вирішив, друзі мої земні. Я не повернуся. Прощай, Земле! Дякую тобі за народження, за тепло сердечне, за материнську пісню й слово, за любов і мрію…
Потім космонавт різко вимкнув зв’язок…
17
Руки Віктора впевнено лягли на пульт. Тепер не можна втрачати жодної секунди. Комета виходить за межі Сонячної системи, вона набирає шаленої швидкості, і треба витиснути з атомних двигунів корабля всю потужність, щоб наздогнати її.