Читать «Вогняний вершник» онлайн - страница 213
Олесь Бердник
— Пора, — задумливо сказав юнак.
Тим часом диск плавно опустився на вершину Говерли. З півдня на Чорногору насувалась лавина хмар, у ній кипіла й вирувала гроза. На півночі голубіло чисте небо, наливалося сумовитою вечірньою млою. Внизу чорніли хвилі гір, які зникали за обрієм. Мить мандрівник спостерігав за цим краєвидом, в очах його — вираз жалю. Потім погляд прикипів до пульта, і вже не бачив нічого, крім хронометра.
Ланцюжок блакитних іскор, дивно сплітаючись, перетворився в кільце. Те кільце спалахнуло рубіновим вогнем, і над пультом виникла постать людини. Чорні очі знайшли юнака. З’явилася на вустах дружня усмішка.
— Ара вітає тебе, Ягу.
— Я не можу відповісти тобі тим же, Арімане, — напівжартома сказав Ягу. — Земля ще не вітає тебе. Зате вітаю я.
— Гаразд, — кивнув Аріман, і обличчя його знову похолоднішало. — Що пощастило зробити?
— Громовиця в моїх руках.
— Де? — спалахнув Аріман.
— У надійному місці, — хитро відповів Ягу. — Навіть ти не здогадаєшся.
— Досить загадок. Що ти з нею зробив?
— Викрав. Довелося використати батька. Психологічний етюд. Його ліквідував. її — в минуле.
— Що? — Жахнувся Аріман. — Ти збожеволів?
— Навпаки, — заперечив Ягу. — Не стерегти ж мені її! Вона надто активна й непримиренна. Навіть у людській подобі. У цьому циклі часу вона вийде з-під контролю. Я її перевів у дев’ятнадцяте сторіччя.
— Де?
— Тут же. В Києві. Монастир. До речі, там і Юліана. Вона черниця.
— Знову абсурд, — з досадою сказав Аріман. — Звести Космократорів, та ще таких. Нароблять нам лиха.
— Ти забув, що це не Ара, — насмішкувато відповів Ягу. — Вони про себе нічого не знають. Довкола ченці, забобони, містичні юрби, молитви. Громовиця стане фанатично віруючою. Навіть у цій фазі часу вона потрапила до рук сектантів. Дві пташки в клітці. Подумаємо, як діяти далі.
— Інші жінки?
— Не знайшов.
— Жаль… Горикорінь?
— Є!
— Прекрасно! — зрадів Аріман. — Це — найголовніше. Де він?
— Очолює новий інститут. Інститут проблем Буття.
— Чим займаються?
— Головна проблема — багатомірність.
— Он як! — Важка дума залягла на чолі Арімана, він насупився. — Вже до цього дійшло. Зерно дає парості. Прокляте сім’я Корсара.
— Горикорінь збирається на Місяць.
— Навіщо?
— Важливий експеримент. Готується будівництво філіалу. На Місяці.
— І ти нічого не довідався? — роздратовано запитав Аріман. — Загальні фрази!
— Спробуй сам.
— Ти ж космослідчий.
— Не такого хаотичного світу. Він мені обрид. Руйнуються закони природи. Не знаєш, як в той чи інший момент стануть діяти ці непослідовні істоти.
— Гаразд. А інші Космократори?
— Ще не знайшов їх.
— Меркурій?
— Він і тут детектив. Химерна кримінальна історія. Він розшукує Громовицю. Хай шукає! Ха-ха-ха! Всі криміналісти світу не допоможуть йому!
— І все-таки ти не втішив мене, — задумливо сказав Арі-ман. — Доведеться за справу взятися мені самому.