Читать «Вогняний вершник» онлайн - страница 211
Олесь Бердник
— Що з тобою, Арімане? В польоті ми тричі сигналізували про свій старт, а ти мовчиш.
— Пробач. Не чув, — відповів Координатор.
— Чому?
— Не знаю. Останнім часом зі мною це буває. Транс, задума, байдужість. Це — найстрашніше.
— Що саме?
— Байдужість. Ніби незрима павутина. Мозок холопе, не хочеться рухатися, мислити, відчувати.
— Я теж не розумію, — озвався Ягу. — Адже ще недавно Ара була піднесена потоком психічної енергії.
— Так було, — повільно відповів Аріман, втомлено провівши долонею по чолу. — Тепер потік зупиняється.
— Чому?
— Вони стають господарями власного розуму. Невже не збагнеш? Там Космократори, там люди Корсара.
— Але ж вони роз’єднані.
— Аналітичний Хроноцентр показав, що вони невблаганно йдуть назустріч одне одному. Магніт єдності невмолимо діє. Це перевершує всяку кіберпрограму. Інформацію наказу можна поволі згасити, веління любові — ніколи.
— Це прекрасно, — сказав Ягу, і в його погляді майнув промінець схвалення.
— Що? — спалахнув Аріман.
— Нерушимість любові.
— Якої? Для чого? — роздратовано запитав Координатор. — Ти знаєш, якого лиха завдала їхня любов нашій системі. Вони повстанці і не заслуговують на добру думку.
Ягу пильно дивився на Арімана, ніби вперше бачив його. Потім легенько доторкнувся рукою ліктя.
— Послухай…
— Що?
— А тобі не набридло?
— Не розумію, — понуро мовив Аріман.
— Вести цю космічну гру?
— Дуже!
— Чому ж ти?..
— Що?
— Продовжуєш?
— Яка ж альтернатива?
— Не знаю.
— Ось так. Не знаю і я. Треба боротися. Нещадно! Зрушені з місця космічні сили. Ми вже не носії свободи волі, а раби тієї дії, причина якої посіяна давно. І потім…
— Що?
— Я ненавиджу…
— Тих?
— Так.
— Арімане! Ненависть ніколи не будувала. Вона поза істиною. Ти ж знаєш Хартію…
— Геть всілякі хартії! — крикнув Аріман. — Про що ти мовиш? Давно перекреслені закони згоди. Ми можемо тепер покладатися тільки на силу. І ненависть — найстрашніша сила. Знаю, що вона поза істиною. Проте я тепер сумніваюся і в істині.
— Як? — Жахнувся Ягу.
— Так, — їдко всміхнувся Аріман. — Минула еволюція Ари подарувала нам безліч прекрасних визначень. Любов, істина, краса, досконалість. Ми прийняли їх, як діти приймають солодощі, смоктали, доки занудило. Проте жаль викинути. І ми досмоктуємо до кінця. А потім, зрештою, доведеться виплюнути, бо не можна ж вічно бути дітьми.
— Мені страшно!
— Космослідчому страшно! — насмішкувато сказав Аріман. — Ти мене дивуєш.
— Я не чув від тебе нічого подібного.
— Отже, слухай. Не час гратися в етику. Я викликав тебе не для абстракцій.
— Говори.
— Настала пора рішучої дії. Я згадав: Аналітичний Хроноцентр попередив, що вони з’єднаються, і тоді ідеї Корсара запанують і в тому світі.
— Це страшно?
— Ти дитина! Пора тобі глибше замислитись над космогенезом.
— Я практик, — невдоволено мовив Ягу.
— Тим більше. Якщо тільки мислячі істоти тримірності розірвуть кільце просторово-часового колапсу, Ара загине.