Читать «Вогняний вершник» онлайн - страница 148

— Я знаю. Вірю. Але скажи: з чого почався розрив? І чому Горіор?..

— Не називай цього імені, — попередив правитель. — Ніхто не повинен знати правду. Це згубно для планети. Моє слово — наказ.

— Розумію. Продовжуй, мій любий…

— Ми поверталися з далекої міжзоряної експедиції. Біля сусідньої зірки було знайдено заселені планети, цивілізоване людство, але нижчого рівня. Ми несли Орані вість про чудове відкриття. У просторі зореліт установив зв’язок з планетою. Гравіопромінь доніс нам рішення Орани: члени експедиції ввійшли в Планетарну Раду, в Керівний Всесвітній центр. Це було вищим виявом довір’я і вдячності за наші подвиги. Ми збагнули, що можуть здійснитися наші юнацькі мрії — планета вкладала нам до рук творчі важелі неймовірної сили. Ти знаєш, Гледіс, що в той час Орана ще не була єдина. Протиріччя ідейні, економічні, етико-моральні заважали спільним глобальним зусиллям. А тепер можна було руйнувати ненависні бар’єри і зробити всіх людей щасливими.

— Ти досяг цього, — гордо сказала Гледіс.

— Так, — ствердно кивнув Кареос. — Але він — я не хочу називати це ім’я — повстав проти мене, почав ганьбити мій проект загального добробуту як утопічний і антиеволюційний. Чого тільки я не почув від нього, коли ми підлітали до системи Ари, прямуючи на рідну Орану! Він казав, що я хочу стати вождем темної юрби, що людство, забезпечене всім необхідним, звиродніє і скотиться в прірву інволюції, що людині потрібен не добробут, а вічна небезпека і прірва, перед якою дух міг би вирощувати крила для польоту! Слова, слова! Дурні абстракції. Я втомився заперечувати йому. Я намагався довести йому, що людство в основі своїй ще не сформований матеріал і потребує затишку, спокою, добробуту. Треба розширити його свідомість, дати силу, поглибити прагнення до насолоди, задовольнити спрагу чуттів. А потім, коли настане сприятливий час, можна поступово піднімати його до нових обріїв… Вій лютував. Він казав, що ждати не можна. Що треба штовхати людство до прірви, як штовхають пташенят на край гнізда дорослі птахи. Або політ, або падіння.

— Це жорстоко! — вихопилося в Гледіс.

— Я сказав йому ці слова, — вів далі Кареос. — Та він був невблаганний. Він загрожував звернутися до всієї планети, розпочати дискусію. І тоді…

— Що тоді? — тривожно перепитала Гледіс.

— Тоді, — повільно сказав правитель, — він вчинив злочин. Утік, коли корабель наблизився до поясу астероїдів.

— Як утік?

— Зник. Захопивши десантну ракету. Я повернувся на планету і змушений був сказати неправду. Так злочинець став героєм.

— Ти вчинив благородно, — мовила дівчина.

— Але необачно, — додав Кареос. — Він переслідує наші кораблі, нищить їх. Він забирає кращих моїх учених. Він не Дозволив жодній зоряній експедиції покинути межі системи Ари. Це — космічний пірат. Доки він існує, планета під загрозою знищення. Ми будуємо — він руйнує. Ми посилаємо зорельоти для підкорення далеких світів — він робить з них піратські крейсери, формуючи екіпажі з полонених пілотів.