Читать «Вогняний вершник» онлайн - страница 146

Олесь Бердник

— Ти не дослухав, — винувато сказав космонавт. — Люди живі. Всі до одного.

— А корабель?

— Цілий.

— Тоді… він?.. — Притишено запитав Кареос.

— Корабель і люди в полоні, — гірко мовив космонавт. — Нас полонив Зоряний Корсар…

Гледіс затремтіла від тривоги і хвилювання.

Зоряний Корсар! Знову це зловісне ім’я. Вже кілька разів вона чула його. У спокійний плин життя планети згадка про Корсара завжди вривається, ніби гігантський камінь у гладінь озера, збурюючи його… Про Зоряного Корсара ходили легенди, але вважалося недозволеним, непристойним говорити про нього в хорошій сім’ї чи культурному товаристві.

— Де він зустрів вас? — запитав правитель.

— Перед поясом астероїдів.

— Ви захищалися?

— Так. Я увімкнув гравітаційний і радіаційний захист.

— І що?

— Все дарма, — зітхнув космонавт. — Люди Корсара пройшли захист, ніби його не було. Автоматика корабля була паралізована. Нас привели в шлюз на астероїді.

— Ти бачив його?

— Так. Він говорив з нами. Я пам’ятаю все, що він сказав.

— Зажди, — нетерпляче сказав правитель. — Де ти тепер?

— На супутнику Доріані.

— Лети негайно до мене. Ніде не затримуйся. Ще кілька запитань: він відпустив тебе?

— Так. Він нікого не затримував.

— Отже… вони добровільно? — жахнувся Кареос.

— Так, — похилив голову космонавт.

— А ти?

— Я людина честі і обов’язку, — гордо сказав лідер експедиції.

— Дякую, — тихо сказав правитель. — Я не забуду цього. До зустрічі. Чекаю.

Екран потемнів. У залу запливла напружена тиша. Гледіс зітхнула. Кареос різко обернувся, гостро глянув на дівчину. На якусь мить обличчя його пересмикнулося гримасою невдоволення.

— Ти тут? — запитав він.

— Так, мій любий, — жалібно відповіла вона. — А хіба ти не знав?

— Ні, ні. Нічого. Ти все чула?

— Чула, мій повелителю! Знову це ім’я — Зоряний Корсар! Воно тривожить мене.

— Ти вже чула про нього? — здивувався правитель.

— Чула. Але нічого певного. Я бачу, що у тебе неприємність. Розкажи мені. Може, я допоможу тобі?

Правитель голосно розсміявся.

— О наївна мила дівчинка! Вона хоче допомогти! Це чудово! Ні, справді, я не глузую. Я захоплений. Ха-ха-ха!

— У твоїх очах тривога. Ти нещиро смієшся. Якщо любиш мене, розкажи про Корсара. Чому він сіє тривогу і зло? Хіба планета не може приборкати його? Чому він ворогує з людьми? Навіщо полонив експедицію? Захопи його, адже ти всесильний?

Правитель спохмурнів. Пильно дивився на Гледіс, ніби вивчав її. Потім тихо мовив:

— Все не так просто, моя крихітко. Це сильний і небезпечний ворог. Звичайно, планета не боїться його, але в космосі… Там він має багато криївок, піратських кораблів, гаваней для зорельотів…

— Навіщо це йому? — здивувалися дівчина. — Хіба не краще жити на планеті? Весело, щасливо, разом з людством!

— Честолюбство, — сказав правитель, похитуючи головою. У його словах чувся жаль і співчуття. — Страшний бич. Для одних воно — тягар. Для інших — невгамована спрага. Властолюбство рухає ним. Таким він був ще замолоду.

— Ти знаєш його? — вражено скрикнула Гледіс.

— Знав, — зітхнув Кареос. — Але навіщо це тобі?

— Ні, ні! Я хочу знати все. Хай частка твого тягаря ляже й на мої плечі. Я не хочу бути лялькою поруч тебе, а достойним помічником тобі.