Читать «ЗРУЙНОВАНЕ ГНІЗДО» онлайн - страница 56
Адріан Кащенко
забори і зрівнявсь з чарівною, оточеною з усіх боків Дніпром, великою
скелею.
Небагато ще минуло часу, а козаків облив вже своєю піною
Звонецький поріг, а слідом по ньому й Тягинський. Тільки обсохли та
обтрусилися після Тягинського, а тут уже загудів і Дід, або
Ненаситець.
Петро Рогоза знову пішов до стерна і став на чердаку поруч з
Люлькою. Вони почали стернувати вдвох, бо знали, що великим дубом на
Ненаситці одному не вправити.
Як і предрікала Музична скеля, година була дуже сприятлива: вітру
не було, і вода линула до порогу тихо, відбиваючи в собі золоте
проміння сонця і блакитне небо з невеликими, біленькими, немов руна
чистої вовни, хмарками. Перед очима все вище виникав з води камінь
Рвач, а що було за Рвачем, того не видно було, бо Дніпро зникав там з
очей, ховаючись за камінням, разом з цілими горами своєї піни... і
тільки могутнє дудіння й ревіння подавало звістку, що там нижче, за
Рвачем, Дніпро падав на гострі скелі і то стогнав, то ревів диким
звірем, лютуючи з того, що несила йому вивернути з землі і покотити
геть ті скелі й каміння, що рвали на шматки його тіло... Гребці вже не
чули голосу стернарів і Петро тільки рукою показував, з якого боку
загрібати, а з якого табанити.
Не допустивши дуба до Рвача, стернарі круто звернули його в ліву
руку, і не вспіли жінки скрикнути, як дуб підхопила непереможна сила
течії і, мов тріску, почала перекидати його з одної лави порогу на
другу. Не один раз набрав тут дуб води своїм носом, не раз заливала
його й бокова хвиля, немов навмисне збиваючи його з ходу на скелі, щоб
розбити на тріски, та Петро з Яковом міцно держали стерно, і вода
бриніла позад дуба, як бренить натягнена струна.
За хвилину дуб проскочив усі дванадцять лав порогу і вийшов на
тиху воду, лишивши далеко з правого боку скелю Монастирку, що влізла з
правого берега в саме пекло порогу.
- От тепер і пообідати б непогано, - сказав Петро, сходячи з
чердака дуба, і, обернувшись до свого товариша, додав: - Сходь і ти,
Якове, тут уже й дитина справить.
- Гей ти, паливодо! - гукнув далі Петро до брата Гната. - У гречку
стрибати вже вмієш, а стерна ще й до рук не вмієш узяти! Ходи до
стерна!
- Нащо ж я маю ставати до стерна, коли ти говориш, що тут і дитина
вправить? - одповів Гнат. - У дубі є дитина, нехай вона й стернує!
- Ну, ну, не базікай, - сказав Петро суворо, - а йди, коли тобі
говорять.
Гнат більше не сперечався, і ставши на чердак, почав стернувати.
Козаки пообідали без варива те, що подарував їм Глоба: сало,
тараню, огірки та кавуни. Нема чого говорити - уконтентовались поки
добре, так, що хоч би й відпочити, так на горе не було часу: через
годину підбігла Крива забора, а далі Воронова. Та те ще б нічого, а то
незабаром зашумів назустріч і Онука, або поріг Вовничі, а сей уже не
жартує, довелося всім бути й на стерні, й на гребках.
За Онуком Дніпро вужчав, а скелі берегами вищали і тиснули річку з
обох боків, немов хотіли задавити. Дуб біг поміж високими скелями, і