Читать «ЗРУЙНОВАНЕ ГНІЗДО» онлайн - страница 54

гаряча на його сиву бороду...

Вдарили козаки веслами у воду - одскочив дуб од берега, і понесли

його прудкі хвилі вниз до порогів, лишивши старого запорожця на березі

самого, з його старістю й сумними думами.

За хвилину Монастирський острів лишився вже позаду козаків, і дуб

вибіг до зимовника запорожця Мандрики. Навпроти того зимовника

простягся великий, вкритий лісом, острів Становий, а по ньому знову

маячила чорна дошка з написом.

- Не читай... хай йому абищо! - сказав Петро братові, але той уже

поспів очима прочитати:

- Острів князя Воронцова...

З Мандриківської протоки дуб вибіг у широкий Дніпро і прямував до

Лоцманської Кам'янки. На чердаку дуба, поклавши руку на стерно і

розправивши свою могутню постать, стояв Петро Рогоза. Сорочка на ньому

була розхристана, показуючи засмалені сонцем груди, руки напружені від

кермування стерном, ноги широко розстановлені, щоб хвиля, надавивши на

стерно, не звалила стернаря геть з чердака. Скинута з голови шапка

лежала долі, а довгий оселедець вільно маяв по вітру,

запорожець-велетень направляв дуба прямо на скелю, що високою баштою

стриміла з води.

- Куди ж ти держиш дуба на скелю? - збентежено скрикнули Гнат та

Іван, що сиділи на передньому чердаку. - Дуба розіб'єш!

- Повчіть свого батька, а не мене!.. - одповів суворо Петро і

трохи згодом додав:

- Послухати хочу, яка сьогодні буде година, чи безпечно йти у

пороги.

З усіх козаків, що зараз їхали, тільки четверо, а саме: Петро,

Люлька, Пугач та старий Гарабурда, знали пороги, останні ж хоч часом і

проїздили порогами, а проте кермувати дубом крізь пороги не вміли, бо

не знали добре ні каменів та скель, ні звичаїв всякої течії й всякої

лави порогів.

- Як то так: послухати, яка буде година? - здивовано питали молоді

козаки.

- Буду я говорити блазням... - пробубонів Петро. - Хіба з вас

будуть козаки?

- Ба ні, сину! - обізвався до Петра Гарабурда. - Так не годиться!

Що з того буде, про те Господь святий відає, а ми повинні молодь

навчати, бо перед Богом за неї одвіт будемо давати, мовби за дітей

своїх.

І, звернувшись до молодих козаків, старий запорожець сказав:

- Тут, діти, щоб ви знали, вода так об скелю б'є, що аж грає

музикою, а як коли, то гуде або голосить. Через те ся скеля й зветься

Музичною. От як грає вона, наче музика, то добра година буде, а як

гуде або голосить, так хто б поплив у пороги, то годував би своїм

тілом раків, от що.

Саме тут дуб, трохи не черкнувшись об скелю, метеликом пролетів

уліворуч і загойдавсь на хвилях вже нижче скелі.

- Справді, неначе гуде! - скрикнув Іван.

- Джмелі у тебе гудуть у голові після вчорашнього бенкету! -

сердито сказав Петро.

- А мені здалося, наче голосить! - обізвався Гнат,

- Та вже ж! - буркнув суворий козак. - То, мабуть, та дівка

голосить за тобою, що ти на неї у Романкові й слину розпустив!

- Ось бачите, дядьку, - звернувся він далі з докором до Гарабурди,

- які тепер запорожці: скеля, як є, грає, а їм, бачте, вона гуде та