Читать «Химерне місто Дрободан» онлайн - страница 35

Вона відклала самостріл, що примусило мене різко видихнути, і майнула у двері, що знаходилися за її спиною.

— Так, і що тепер? Зараз приведе цього лікаря…

— А документи, інформація про надходження потерпілих де знаходиться?

— Тут, гадаю, на реєстратурі. Але як туди потрапити? Он її каптьорка зачинена на великий імпортний замок.

— Замок, кажеш… — протягнув я, згадуючи свою бурхливу юність у “Злобній булочці”. Нам не раз випадало мати справу з різними запорами, якими від нас намагалися врятувати різну цікаву інформацію, — Ану посунься!

Я перевірив замок, і, на щастя, він виявився знайомої мені конфігурації.

— Я можу з цим впоратися. Лише мені потрібна шпилька чи бодай викрутка.

Нінкомпуп зорієнтувався миттєво. На стіні, прибитий цвяшком, висів плакат “На волю з міцним здоров’ям”, який і був використаний у злочинних цілях. Через півхвилини, покопирсавшись цвяшком у складному механізмі імпортного замка, я відчинив двері реєстратури.

— Ну, і як тобі?

— Браву! Я тобою пишаюся. Так, де тут наші “голоси”? — Нінка вже копирсався у картотеці, — Ага, ось.

Аж раптом почулися голоси і кроки за дверима, куди вирушила була за головлікарем наша сестричка.

— Полундра! — прошепотів я, — Тікати треба!

— А картка?

— Беремо з собою. Ну, гайда!

Ми, у виваженій паніці гримнули дверцятами шухляди, з ноги захлопнули за собою двері реєстратури і дременули коридором; Нінка міцно притискав до себе трофей. Зупинились ми відразу ж за поворотом, аби не чути було гуркоту, що видав би напрямок нашого відступу.

— Ну, треба щось робити, — хекаючи, повідомив я.

— Ідеї?

— Можеш ще на щось перетворитись?

— Тебе заціпило на цьому, чи як?

— Але ж це спрацьовує! Можеш щось ліпше запропонувати? Я весь увага і співробітництво.

— Маєш, страмна халепа, рацію. Ну, логічно, я повинен надбати того вигляду, у якому сюди і увірвався, — нервово зашепотів Нінка, — Тоді, можливо, в мені не признають того біснуватого проктолога, який пограбував реєстратуру. А от ти… Шкода, що ми тобі чогось не вигадали ще на підступах. Гм.

— Так, поки ми тут блукатимемо, вони точно вишлють на КПП посилену варту і сестричку, аби змогла нас упізнати. Якщо я з’явлюся у якомусь іншому вигляді, боюсь, охоронець мене неправильно зрозуміє. Гм.

Запала мовчанка, ми з Нінкою оглядали один одного, намагаючись виявити нас обличчі співучасника натяк на якусь здогадку щодо втечі з місця злочину.

— О! — зрештою всміхнувся Нінка, — Ти ж сам тільки-но це сказав!

— Що? — здивувався я, — Коли це я встиг?

— Сестричка і варта. Це ти такий розумний, із стажем злочинної діяльності, передбачив, що вони мають зробити. А от вони, власне, поки ще докумекають, що їх пограбували зайди…

— Ну, не варто недооцінювати супротивника. Люди, нажаль, не такі й дурні.

— Слухай, діяти треба, геніальний тактик! Робимо з мене охоронця, з тебе — сестричку, створюємо багато галасу даремно, викликаємо паніку в рядах охорони і зникаємо з поля зору.

— Стоп, а чому це з мене — сестричку? І як це взагалі…

— А? Що за паніка? Недовихований суворим батьком страх кастрації?