Читать «Вінні-Пух» онлайн - страница 76

І вони пішли. Спочатку Вінні-Пух, Кролик та Паць ішли рядком, один біля одного, а Тигра гасав круг них, описуючи великі кола. Згодом, коли стежка повужчала, Кролик, Паць та Пух пішли ланцюжком — один за одним, а Тигра гасав кругом них, описуючи ще більші кола, а ще далі, коли обабіч стежинки звівся суцільний живопліт колючого чортополоху, Тигра то забігав далеко наперед, то повертався, іноді наскакуючи на Кролика, а іноді й ні. І що далі вони йшли, то туман густішав — так що Тигра раз по раз безслідно щезав, і коли всі вже починали гадати, що він щез назовсім, Тигра зненацька з'являвся й гукав: "Ну, чого ж ви? Гайда!" — і, перш ніж ви встигали щось сказати, він знову щезав.

Кролик озирнувся і штовхнув ліктем Паця.

— Одразу після цього разу! — сказав він.— Попередь Пуха.

— Одразу після цього разу! — сказав Паць Пухові.

— Що одразу після разу?— спитав Пух.

Тигра зненацька вистрибнув із туману, наскочив на Кролика і знову щез.

— Пора! — сказав Кролик.

Він чкурнув в улоговину, що перетинала стежку, і Пух та Паць помчали за ним. Вони причаїлися під кущами папороті й стали прислухатися...

У Лісі було тихо-тихо — анішелесь. Вони нічого не бачили й нічого не чули.

— Тс-с!.. — сказав Кролик.

— Я й так,— сказав Пух.

Почулося тупотіння... І знову запала тиша.

— Агов! — сказав Тигра так близько від них і так несподівано, що Паць напевне підскочив би з переляку, коли б не виявилося, що майже на всьому ньому сидить Вінні-Пух.

— Де ви?! — гукав Тигра.

Кролик штовхнув ліктем Пуха, і Пух озирнувся, щоб штовхнути ліктем Паця, проте не знайшов його, а Паць вдихав собі тищечкомнищечком пахощі вологої папороті й почувався дуже хоробро.

— Чудеса! — сказав Тигра.

На мить запала мовчанка, а потім вони почули даленіюче тупотіння лап. Вони почекали ще трохи, і в Лісі знову стало тихо-тихо, так тихо, що іще трохи, і їм зробилося б страшно.

Тоді Кролик звівся на рівні ноги і смачно потягся:

— Ну що? — прошепотів він гордо.— Бачили? Усе, як я казав!

— А я все думав,— сказав Пух,— і ось надумав...

— Ні,— сказав Кролик. — Потім. Біжімо. Швидше!

І всі вони чкурнули навтьоки. Кролик біг попереду.

— А тепер,— сказав Кролик, коли вони відбігли досить-таки далеченько,— можна й поговорити. То що ти хотів сказати, Пуше?

— Та нічого особливого. А чого ми сюди біжимо?

— Бо це дорога додому.

— А-а! — сказав Пух.

— А, по-моєму, треба правіше,— занепокоєно сказав Паць.— Як ти гадаєш, Пуше?

Пух подивився на свої передні лапки. Він точно знав, що одна з них була права, і ще знав, що коли він вирішить, яка з них права, то друга точно буде ліва. Але він ніяк не міг згадати, з чого почати.

— Та бач,— нерішуче почав Пух.

— Гайда! — сказав Кролик.— Я чудово знаю дорогу! — і вони побігли далі.

За десять хвилин вони зупинилися знову.

— Це просто смішно,— сказав Кролик,— але мені здало... Ага, ну, все ясно! Гайда!..

— Ось ми й тут,— сказав Кролик ще за десять хвилин.— Ні, здається, не тут...